Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

але суспільний розвиток в тому сенсі, як я його означив (як здатність суспільств робити те, що треба), є не те, що треба міряти.

3. Суспільний розвиток у тому сенсі, як я його означив, є корисним методом порівнювання Сходу та Заходу, але чотири показники, що я в нього заклав (енергоздобуток, організація/урбанізація, ведення війни та інформаційні технології), є не найкращими.

4. Ці чотири показники дають добрий спосіб міряння суспільного розвитку, але я зробив фактичні помилки й отримав неправильні результати.

Заперечення 1 я обговорював у першому розділі. Є багато історичних та антропологічних питань, щодо яких обчислювання та порівнювання суспільного розвитку нічого не дає, але питання чому Захід панує за своєю природою потребує обчислювання та порівнювання. Якщо ми хочемо на нього відповісти, треба обчислювати та порівнювати.

У третьому розділі я дещо казав про заперечення 2. Можливо, можна міряти та порівнювати ліпші характеристики, ніж суспільний розвиток, але я таких не знаю. Нехай інші історики та антропологи визначать інші вимірні об'єкти та отримають кращі результати.

Заперечення 3 може набувати трьох форм — що до моїх чотирьох показників можна додати ще інші; що треба використовувати інші показники; що треба розглядати меншу кількість показників. Я вже писав у цій книжці, що я вивчав кілька інших показників (зокрема, обсяг найбільшої політичної одиниці, стандарти життя [в термінах дорослої людини], швидкості транспортування чи розмір найбільших пам'ятників), але в усіх випадках мав серйозні проблеми зі свідченнями чи з тестом на взаємонезалежність. Більшість показників у будь-якому разі показують високий рівень надлишковости в перебігу історії, а будь-яка прийнятна комбінація показників має тенденцію давати той самий результат.

Є багато незначних та два великих винятки з правила надлишковости. Перший виняток можна назвати "кочівничою аномалією" — йдеться про те, що степові суспільства зазвичай мають низькі бали в енергоздобутку, організованості та інформаційних технологіях, але високі в веденні війни. Ця аномалія допомагає пояснити, чому справжні кочівничі суспільства так успішно перемагали імперії й так погано ними керували[533]. Вона варта глибокого вивчення, але прямо не впливає на порівнювання осілих аграрних східних та західних осередків у цій книжці.

Ще одна версія заперечення 3 виводить з аналізу організацію, ведення війни та інформаційні технології й зосереджується лише на здобутку енергії на тій підставі, що організація, ведення війни та інформаційні технології є лише способами використовування енергії. Рисунок Д.1 показує, як поводиться індекс самої енергії. Він відрізняється від графіка повного індексу на рис. З.3, але не сильно. На чисто енергетичному графіку так само як на графіку повного суспільного розвитку Захід все одно лідерує протягом 90 відсотків часу Схід все одно переважає приблизно між 550 та 1750 роками н. е., все одно є тверда стеля, що блокує розвиток близько 100 та 1100 років н. е. (саме на понад 30 000 кілокалорій на людину на добу), все одно рахунки після промислової революції дуже сильно перевищують все, що було раніше, і 2000 року Захід все одно панує.

Зосередженість на самій енергії має ту перевагу, що це ощадливіший підхід до обчислювання суспільного розвитку, ніж мій метод із залученням чотирьох показників, але він теж має одну велику ваду. Це другий великий виняток з правила надлишковости: після промислової революції співвідношення між показниками стало нелінійним. Завдяки новим технологіям розміри міст протягом двадцятого сторіччя побільшали в чотири рази, здатність вести війну побільшала у п'ятдесят разів, а інформаційні технології підскочили аж у вісімдесят разів, тоді як енергоздобуток на одну людину зріс лише удвічі. Розгляд самої лише енергії надто простий і спотворює обриси історії.

Заперечення 4 заторкає дуже багато дуже різних аспектів, бо єдиний спосіб оцінити, чи я неправильно зрозумів свідчення й чи вдавався я до неналежних методів, — це передослідити всі джерела інформації, що я використовував, коли обчислював східні та західні рахунки за останні шістнадцять тисяч років. Робити це в додатку було б надто дорого, бо доволі груба книжка стала б ще грубшою, тому я подав усю інформацію на зазначеному вище вебсайті. Читачі, що мають час та бажання, можуть там подивитися, які саме джерела я використовував та що я думаю про неоднозначні свідчення.

У решті цього додатку я підсумую дані, коротко окреслю, як я обчислював рахунки, та скажу кілька слів про межі похибки.

Здобуток енергії

 

добуток енергії я хочу обговорити насамперед і найдокладніше, бо з чотирьох показників цей — найважливіший кількісно. Якщо достатньо далеко повернутися назад у часі, рахунки урбанізації, ведення війни та інформаційних технологій наближаються до нуля, бо масштаб людської діяльности був таким малим, що значення індексу були нижче 0,01 бала. І навпаки, рахунки енергоздобутку ніколи на падають до нуля, бо, якщо люди не здобувають енергії, вони вмирають. Аби тіло й душа трималися докупи, треба приблизно 2000 кілокалорій на людину на добу, а позаяк сучасний західний енергоздобуток близький до 228 000 кілокалорій на людину на добу (= 250 балів), найнижчий теоретично можливий рахунок має бути 2,19. Реальний рахунок енергоздобутку від кінця льодовикового періоду завжди був вищий за 4 бали, бо більшість енергії люди споживають у нехарчовій формі (одяг, житло, артефакти, паливо тощо). До промислової революції пересічний рахунок енергоздобутку становив приблизно 75-90 відсотків сумарних рахунків суспільного розвитку. 2000 року він усе ще становив 28 відсотків західного рахунку та 20 відсотків східного.

Свідчення про здобуток енергії містяться в різноманітних джерелах, від сучасних статистичних довідників, літературних оповідей про сільське господарство, промисловість та стилі життя й аж до археологічних свідчень про раціон, ремесла та якість життя. Об'єднати такі різнорідні матеріяли непросто, але тут, як і в інших місцях, я використовував досвід раніших дослідників. У третьому розділі я вже писав, що дослідження енергетичних потоків, що його Ерл Кук оприлюднив 1971 року, дає зручну вихідну точку, що з нею можна постійно порівнювати інші оцінки. На сучасних рівнях у західному осередку всі вони збігаються близько 230 000 кілокалорій на людину на добу, а Кук поділяє їх на приблизні категорії постачання/харчі (для свійських тварин так само, як для людей), житло/торгівля, промисловість/сільське господарство та транспорт.

Вацлав Сміл (Vaclav Smil, 1991, 1994) вдало поділяє нехарчове споживання на біомасу та викопні палива й будує графік їхнього розвитку в західному осередку в залежності від часу. На те, аби перетворити його дані у рахунки енергоздобутку на Заході, треба зробити кілька кроків, а в результаті отримуємо близько 93 000