Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Так, час закруглятися…

Відшукавши поглядом Дениса, який теж якраз тієї миті обеззброював супротивника кількома вдалими комбінаціями, Майк подався до Ескулапа, мимохідь відсахуючись від таць з їжею та напоями. Вривцем доводилося крутитися, щоб парирувати мляві удари, або ж просто відхилятися від кулаків, які з криком запускали невідь-куди п’янчуги.

Однак безперешкодно дістатися до Ескулапа Майкові так і не вдалося: шлях перегородив меч, власник якого був повністю прихований за чорним плащем.

― Дай пройти, ― міцно тримаючи напоготові меча, просичав Майк, достоту не палаючи бажанням встрявати в сутичку з черговою п’янюгою.

― А якщо не дам? ― хихикнув незнайомець.

В думці закотивши очі, Майк, підстрибнувши, змахнув мечем, вдаряючи зверху донизу ― іскри так і посипалися. Одначе, на його щире здивування, супротивник виявився дужим, зумівши не тільки втримати зброю, а й послати у відповідь кілька блискавичних випадів зусібіч, змушуючи Майка відступити назад.

«Тренований», ― підсумував він. А відтак напав із серією знавіснілих колючих атак, сподіваючись прорвати захисні удари супротивника. Вправні, трясця, захисні удари.

Перехопивши меч зручніше, незнайомець накинувся з новою силою, рубав ним так, наче був справжнісіньким вмістищем гніву. Його удари були виважені, знову й знову зі свистом розсікали повітря, зустрічаючись зі зброєю.

Та раптом в розпал захисних ударів Майк збагнув: супротивник грається з ним, мов з кошеням, наче знав, хто він такий, а тому було просто цікаво побачити його в дії.  

Підстрибнувши обома ногами, Майк опинився на найближчому столі, який, схоже, не був розрахований на такі викрутаси, бо добряче похитнувся. Однак Майкові якимось чином таки вдалося втримати рівновагу, а відтак він взяв меч напереваги та одним спритним рухом підняв каптур супротивника, злегка пройшовшись лезом по чолі ― цівки крові так і виступили не забарившись.

Захоплений зненацька, незнайомець відсахнувся, озвіріло витріщаючись. Позаду нього промайнула постать Дениса з міцно стиснутим мечем, якого той тримав поперед себе, готуючись завдати нищівного удару.

― Дене, стій! ― зупинив його Майк, воднораз не відриваючись зором від незнайомця. ― Я сам розберуся, а ти до Ескулапа. Мерщій!

Чи то під впливом владного тону Майка, чи то прекрасно усвідомлюючи важливість справи, Денис без зайвого спротиву виконав наказ: стрілою метнувся до неозброєного на перший погляд Ескулапа. Далі Майк не бачив, бо його увагою цілком і повністю заволодів незнайомець: зрілий довгов’язий чоловік, коренастий та доволі жилавий на вигляд, яскраво-блакитні очі якого на тлі блідої шкіри лиця, обрамленого чорним кудластим волоссям, так і сновигали зловісними чорними блискавицями увсебіч.

― Хто ти такий, чорт забирай?! ― вигукнув Майк, зістрибуючи й перехоплюючи зручно меч, аби бути готовим у разі чого до нових випадів.

― Ти син Астрея? ― басовитим голосом відповів контрзапитанням той. В його тоні проскочив непідробний інтерес.

На дещицю язик став колом у роті, що Майк не міг вимовити ні слова.

― Ти знав мого батька? ― нарешті, оговтавшись, відпарирував він, ні чорта не тямлячи: цього чоловіка він бачить вперше.

― Усі знали твого батька, ― поважно відказав незнайомець.

«Хто це “всі”?» ― хотів вимовити Майк, одначе слова застрягли в пересохлому горлі. Сказано було так, наче його батько був порушником закону, ба більше, найголовнішим з них, ― чортівня якась!

Мимовіль Майк спостерігав, як цівки крові стікали по обличчю незнайомця, заповзаючи за комір, ― якщо терміново не обробити рану, є вірогідність, що залишиться шрам, а проте то́му, здавалося, було байдуже.

Весело гмикнувши під ніс, незнайомець наблизився впритул до ошелешеного Майка й сунув йому щось в кишеню штанів.

― Хто ж знав, що в Астрея вийде такий здібний, однак ні на що не годний син. ― І, з ненавистю просичавши дивну тираду, покинув таверну.

Майк не знав, скільки часу він стовпом простояв, як до нього підлетів Денис й штовханом наказав забиратися геть, що вони миттю й зробили.

― Антиспогад у тебе? ― запитав Майк посеред бігу.

― Авжеж! ― вказав Денис на шкіряну сумку, яку, вочевидь, і відібрав у Ескулапа. ― Вже точно не гаяв часу на стріляння очима.

Ведені Майком до літальної машини, яку той залишив за два кілометри звідси, вони щодуху неслися невторованою стежиною, яка зміїлася межи Проклятого лісу. Майк миттєво відчув на собі його вплив: всеосяжний, нічим не пояснюваний страх вмах прокотився його станом, виборюючи панівне становище в розсудкові. До того ж йому повсякчас ввижалося, наче з глибини лісу, що тонула в пітьмі, линули загадкові шерехи, немовби це невидимі спостерігачі слідували за ним назирці, крадучись попід широкогіллястих дубів.

«Це все просто ігри розуму, не більше», ― силкувався заспокоїти розбурхане серце Майк. Виходило паршиво.  

Та раптом він відчув потужний поштовх вбік: це Денис накинувся на нього, різким рухом відштовхуючи з дороги акурат до густих та колючих заростей Проклятого лісу, куди вони благополучно беркицьнулись разом.