Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон важко опустився на ліжко і відкрив старий пряжений рукав, аби краще оглянути рани, що вкривали його руки. На подив, вони заживали швидше, ніж він очікував, лише залишивши тонкі шрами, що виблискували у тьмяному світлі лампи. Він ще відчував легкий пекучий біль, але вже не той, що раніше. Можливо, це була особливість Тінеріза — зв'язок з мечем зміцнював його, або ж сам меч прискорював його відновлення. Але це залишалося загадкою, над якою Еріон не мав зараз сил міркувати. Він уже збирався вимкнути лампу, коли раптом відчув у своїй кишені щось дивне. Витягнувши обережно, він виявив клаптик паперу, що зовсім не був схожий на те, що належало йому. У ледь помітному освітленні він побачив рядки тексту, написані різкими чорнильними мазками. Папір був старим, а чорнило розмито, проте кожне слово виглядало так, ніби було написане з великою поспішністю.

Еріон згадав незнайомця, з яким зіштовхнувся в провулку. Випадковий інцидент тепер набув нового сенсу — швидше за все, саме тоді йому підкинули цей папірець. Але сьогодні вночі він вирішив не обтяжувати голову черговими питаннями. Записку він залишив на столі, де вона могла чекати ранку, коли він буде тверезішим і зможе краще розібратися, що до чого. Втомлений і ослаблений напруженими днями, він нарешті ліг, відчуваючи, як тяжкість подій ніби вивітрюється з кожним його подихом. Поруч, у тіні, тихо мерехтів Тінеріз, мов темний сторож, готовий захистити його від усіх тіней, що затаїлися в цій ночі.