Читати книгу - "Кров на твоїх руках. Книга 1, Мара Найт"

Роуз зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтись. Вона відчула, як хвилювання поступово відступає, але у той же час не могла позбутись того відчуття, що кожна її здогадка — це ще один крок у вірному напрямку. Вона подивилась на містера Картнера, який все ще тримав її руку, і зрозуміла, що йому важливо допомогти.

— Я справді думаю, що це може бути зв'язано, — сказала вона знову, але вже впевненіше. — Це не просто черевики. Я дивилась на всі ці деталі з іншого боку. Все виглядає таким... планованим. Наче хтось слідкує за жертвами.

Містер Картнер слухав її уважно, і його очі стали м'якшими, але при цьому відчувався в них холодний професіоналізм.

— Якщо ми справді потрапляємо на правильний слід, нам потрібно діяти обережно. Ти права, треба ще перевірити інші свідчення і факти. Але ти також повинна знати, що це не просто так — серійний вбивця не залишає такі сліди без причини.

Роуз кивнула і звільнила свою руку, ніби звільняючи її від напруги. Вона одразу зрозуміла, що не все так просто, і її слова могли бути лише початком великого пазлу. Вони повинні були рухатись далі, навіть якщо на шляху будуть небезпеки.

— Я думаю, нам варто відправитись на місце злочину знову. Зібрати більше доказів, — сказала вона, повертаючись до справи. — Але для цього ми повинні бути обережними, щоб не привернути зайвої уваги.

Містер Картнер задумливо подивився на неї.

— Ти хочеш йти зараз? Можемо поїхати разом. Я згоден, що ми не можемо упустити жодної дрібниці. Ти, мабуть, хочеш самостійно побачити те, що здавалося тобі таким важливим. Я приїду за тобою, якщо потрібно.

Роуз злегка посміхнулась і подякувала.

— Давайте зробимо це разом. Я буду чекати тебе біля машини.

Вона піднялася, зібравши всі свої думки, готова до нових пошуків. Це було не просто розслідування — це була битва з невидимим ворогом, і Роуз знала, що без підтримки і допомоги вони не впораються. Сьогодні вона зробить ще один крок до розгадки цієї таємниці.

Роуз швидко зібрала свої речі, ще раз подивившись на вікно, яке виходило на тиху вулицю, де ніч огортала все навколо. Вона почувала себе так, ніби кожен її крок наближає до розгадки, але водночас її тривожило відчуття, що вони наближаються до чогось темного та небезпечного.

Вийшовши з квартири, вона побачила містера Картнера, який вже чекав біля машини. Його обличчя було спокійне, але Роуз помітила, як уважно він оглядав навколишнє середовище, можливо, щоб упевнитися, що вони не потраплять у пастку. Він завжди був таким — професіоналом у всьому.

— Все готово? — запитав він, коли Роуз підійшла до нього.

— Так, — відповіла вона, ковзаючи поглядом по його обличчю. — Я теж готова. Давайте поїдемо.

Вони сіли в машину, і поїхали через місто, де ніч закривала всі деталі. Вулиці були пусті, і лише ліхтарі на вулицях мали здатність розрізати темряву.

— Я думаю, що все це не випадково, — сказала Роуз, обмірковуючи все, що вона дізналася. — Він, здається, діє за планом. Я маю на увазі, що кожна жертва має своє місце у схемі. Всі вони не просто випадкові.

Містер Картнер кивнув, тримаючи кермо міцно. Його очі були зосереджені на дорозі, але він слухав кожне її слово.

— Ми маємо більше фактичних доказів для цієї теорії? — запитав він.

Роуз подумала, і через кілька секунд сказала:

— Всі ці листи, відслідковування, це може бути частина його стратегії. І те, як він вибирає жертв, теж важливо. Вони, здається, мають щось спільне, можливо, якась особлива лінія між ними. Як це пов’язано з усіма іншими подіями?

Містер Картнер подивився на неї.

— Давай знайдемо це. Може, сьогодні ми розкриємо більше, ніж просто інші факти. Якщо він дійсно це планує, ми повинні зрозуміти, що це за план, і припинити його.

Коли машина під'їхала до місця злочину, Роуз відчула холодок на спині. Це було місце, де кожна деталь могла стати частиною розгадки, і вона готова була боротися за кожен шматочок інформації.

— Ми тут, — сказав містер Картнер, виводячи Роуз із її думок.

Вони вийшли з машини, і Роуз побачила тінь у темряві, що нагадувала силует. Вона не могла зрозуміти, чи це її уява, чи це було щось більше, але всередині відчувала, що що б це не було, це було пов’язано з цією справою.

— Будь обережна, — сказав містер Картнер, одразу помітивши її погляд.

Вони обидва наблизилися до місця, і Роуз відчула, як її серце починає битися швидше. Вони мали знайти останні деталі, які могли б допомогти їм зрозуміти всю картину. І вона була готова зробити це.

Вони зупинилися біля річки, де туман розтікався по поверхні води, надаючи всьому навколо містичний вигляд. Місце було освітлене лише кількома ліхтарями, що розсіювали слабке світло, яке не могло приховати темряви ночі. Лиш кілька поліцейських стояли поблизу, стежачи за периметром і намагаючись не пропустити нічого важливого. Хоча тіло вже забрали до моргу, атмосфера залишалася напруженою, бо тут усе ще залишалися сліди того, що сталося.

Роуз і містер Картнер наблизилися до одного з офіцерів поліції, який одразу впізнав Картнера.

— Ви знову тут? — запитав поліцейський. — Це місце вже під охороною. Ми забрали тіло, але якщо хочете оглянути місце, ми не будемо заперечувати.

— Дякую, — сказав Картнер, киваючи. — Просто хочемо переконатися, що все в порядку.

Роуз обережно пройшла вперед, уважно оглядаючи місце. Всі деталі тут були важливими. Її погляд ковзав по землі, намагаючись знайти будь-які сліди, що могли б залишитися після злочину. Поруч з річкою був розкиданий пісок і кілька каменів, але нічого надто підозрілого. Вітер періодично розносив запахи і шум, але тут усе було настільки тихо, що кожен звук здавався неприродно гучним.

— Тут є щось, — сказала Роуз, зупиняючись біля одного з дерев, де виднілися якісь подряпини на корі. Вона підійшла ближче, нахилившись, щоб краще розглянути. — Ось це, здається, не випадкове. Можливо, жертва спробувала втекти або її тягли сюди.

Картнер підходив до неї, спостерігаючи за кожним її рухом.

— Що ти думаєш? — запитав він, уважно стежачи за її жестами.

Роуз подумала кілька секунд, перш ніж відповісти.

— Якщо подряпини залишились під час боротьби, то це означає, що жертва намагалася захиститися. Але чому вона не побігла до річки? Це могло бути частиною плану.

Містер Картнер кивнув, вивчаючи все навколо.

— Значить, ми не лише шукаємо мотив, а й намагаємось зрозуміти, як це сталося. Якщо тут була боротьба, можливо, ми маємо з'ясувати, чи є тут ще сліди, які нам допоможуть.

Роуз уважно оглядала місце. Вона повільно пішла до річки, намагаючись вловити кожну деталь, кожен запах, кожен звук. Вода тихо пливла, але все навколо залишалося настільки незмінним, що здавалося, ніби це місце зберігає в собі темну таємницю.

— Можливо, нам варто перевірити знову ті фото, що слідчі зробила на місці злочину, — сказала Роуз, повертаючись до Картнера. — Може, є щось, чого ми не помітили вчора.

Містер Картнер знову витягнув свій телефон, відкриваючи фото, які слідчі зробили під час першого огляду. Вони всі уважно переглядали знімки, шукаючи хоч якийсь натяк на додаткові деталі, які б могли дати новий напрямок у розслідуванні.