Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Рафаель повільно відкрила очі, але перше, що вона побачила, було темне приміщення і хмари тіні навколо. Її голова була важка, а відчуття в тілі — незрозуміле, ніби все було в якомусь напівсні, між реальністю і забуттям.

Її погляд повільно перемістився по кімнаті, і тоді вона помітила людину, що лежала поруч. Це був Люцифер. Його чорні крила, розкидані по ліжку, і холодний погляд, який відображався навіть у темряві, змусили її серце забитися швидше.

"Як я тут опинилася?" — думка миттєво пройшла через її голову, але вона не могла згадати, що сталося. Все здавалося таким нереальним, майже туманним.

Люцифер, здається, відчув її рух, бо, не відкриваючи очей, тихо сказав:

— Ти в порядку?

Рафаель спробувала рухатися, але її тіло здавалося слабким, і вона не могла встати.

— Що сталося? — запитала вона, намагаючись зрозуміти, як вона потрапила сюди.

Люцифер повернувся до неї, і його погляд став більш ніж спокійним. Він був спокійний, навіть холодний, але в його очах можна було побачити щось інше — щось важливе, що вона не могла зрозуміти.

— Ти не пам'ятаєш? — сказав він, його голос був м'яким, але в ньому відчувався натяк на щось більше. — Ти сильно втомилася після всього, що сталося. Я просто хотів переконатися, що ти в порядку.

Рафаель намагалася згадати, але всі моменти, які могли б пояснити, як вона опинилася тут, були розмитими. Все ще було нереальним, і її серце билося швидше, коли вона зрозуміла, що це не просто просте забуття.

Вона глибоко вдихнула, спробувала піднятися, але відчула сильну слабкість у ногах.

— Ти не повинна зараз рухатися, — сказав Люцифер, протягнувши руку, щоб допомогти їй. — Відпочинь. Зараз не час для всього цього.

Рафаель подивилася на нього, і в її погляді з’явилася непевність.

— Люцифер, що ти зробив? — її голос став менш впевненим. Вона не знала, чому, але в її серці прокидалося відчуття страху і недовіри.

Люцифер не відповів відразу. Він лише нахилився ближче і знову подивився на неї своїми холодними очима.

— Це все не так, як ти думаєш, — тихо промовив він. — Ти не повинна турбуватися. Ти просто потрапила в ситуацію, яка... не зовсім була твоєю вибором.

Рафаель почувала, що щось не так, але розуміла, що в даний момент у неї немає сил на боротьбу. Її свідомість була заплутана, і всі думки, що виникали в її голові, здавалися далекими і нечіткими.

— Я... я повинна піти, — сказала вона знову, намагаючись піднятися з ліжка.

Люцифер не дозволив їй цього зробити.

— Поглянь на себе, Рафаель. Ти не готова йти. Залишись хоча б на деякий час, поки не відчуєш себе краще.

Рафаель замислилася, але щось у його словах, в його спокійному погляді змусило її вагою залишитися там. Вона знала, що зараз не могла дати відсіч, але вона не могла й залишити це без відповіді.

Вона затамувала подих і почала розуміти, що її майбутнє, і, можливо, навіть її минуле, тепер стали частиною чогось більшого, що їй ще тільки належить дізнатися.

Рафаель лежала, притиснувши до себе ковдру, наче вона могла захистити її від всього, що зараз відчувала. Люцифер мовчки сидів на краю ліжка, погляд його ковзав по стелі, наче він щось згадував.

— Ти все ще злишся на мене, так? — тихо запитав він, не повертаючи голову.

— А ти як думаєш? — різко відповіла Рафаель, відчуваючи, як у грудях стискається. — Ти не мав права…

— Не мав права врятувати тебе? — він повернувся до неї, і в його очах з’явилася гірка усмішка. — Ти втратила свідомість на краю обриву. Якщо б я не втрутився…

— Це не пояснює, чому я прокинулась тут, поруч з тобою! — перебила вона його. — У моїй кімнаті, у моєму ліжку! Ти просто взяв і…

— Ти не могла йти. Я переніс тебе сюди, тому що це було найбезпечніше місце. — Його голос звучав твердо, але в ньому не було агресії. — Я не торкався тебе. Навіть не смів. Просто сидів поруч… і дивився, як ти дихаєш. Мені треба було знати, що ти в порядку.

Рафаель на мить замовкла. Її погляд пом’якшав, але в ньому ще лишалася тінь недовіри.

— Навіщо тобі це? — прошепотіла вона. — Ми більше не разом. І не можемо бути разом. Ти — демон. Я — янгол. Ми зробили свій вибір.

Люцифер підвівся, зробив кілька кроків по кімнаті, потім зупинився біля вікна.

— Я не обирав бути демоном, Рафаель. Як і ти не обирала народитися янголом. Але ми обрали одне одного… колись. І ти не можеш заперечити, що це було справжнім.

Рафаель стиснула пальці на ковдрі.

— Я не заперечую. Але я більше не хочу повертатися в те минуле. Воно болить. Ти завжди був… інший.

Він обернувся.

— Я все ще інший. Але я змінився. І навіть якщо ти не віриш мені — я доведу це. Не для себе. Для тебе.

Вони мовчали кілька секунд, дивлячись одне одному в очі. У кімнаті було тихо, як перед бурею.

— Дозволь мені бути поруч, — нарешті прошепотів він. — Не як коханий. Просто як той, хто ще пам’ятає, як сильно колись бився твоє серце.

Рафаель відвернулась до стіни.

— Іди, Люцифер.

Він не відповів, просто тихо вийшов, залишивши за собою легкий аромат диму й трохи тепла.

А кулон на її шиї знову засвітився слабким сріблястим світлом.

Рафаель ще кілька хвилин лежала, втупившись у стіну. Її думки металися, мов блискавки. Вона згадувала його голос, його очі — не ті, що належать демону, а ті, в яких усе ще ховалося щось глибше… щось болюче.

Вона повільно підвелася, сіла на ліжку. Кулон на її шиї продовжував мерехтіти, ніби реагуючи на її емоції. Дівчина стиснула його в долоні.

— Чому ж ти завжди з’являєшся саме тоді, коли я майже забула тебе? — прошепотіла вона.

У кімнату постукали.

— Рафаель? — голос Ангеліни пролунав м’яко. — Ти вже прокинулась?

— Так, заходь, — відповіла вона, намагаючись надати голосу звичної бадьорості.

Ангеліна зайшла, швидко оглянула подругу.

— Усе добре? Ти якась… бліда.

Рафаель легенько всміхнулася.

— Просто погано спала.

Ангеліна сіла поруч, глянула на кулон.