Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

— Нічого не їла з самого ранку...  — Судячи з відчуття голоду, бо з усіма цими галюцинаціями вона почала втрачати лік часу.

— Тоді перепрошую, але мушу тебе ненадовго залишити. Невічливо лишати гостів голодними, ти поки що сідай за стіл, зараз зготую вечерю.

Емі так і зробила, а господар пішов на кухню.

— З усіх камер, які я памятаю, ця найнормальніша.

— БУДЬ ОБЕРЕЖНОЮ, МАЛЕНЬКА ПОДРУЖКА.  — Мовила тінь, з'явившись за іншим стільцем.

— Ну, тут доволі гарно, і господар гостинний.

— А ТЕБЕ НЕ ДИВУЮТЬ ЦІ РОЗВОДИ НА СТОЛІ? ХТОСЬ ДУЖЕ РЕТЕЛЬНО ТУТ ПРИБИРАВ.

— Трохи занадто акуратист, нічого критичного.

— І СПРАВДІ НІЧОГО. ШКОДА, ЩО КРОВ НЕ ВІДМИЄШ. СТІЛ ЧЕРВОНИЙ. ГАДАЄШ, ЦЕ ФАРБА ЧИ ТАКА ДЕРЕВИНА?

— М'ясо у мене закінчується, та я усе одно зготую тобі щось смачне! — Крикнув господар з кухні.

— Нічого, я почекаю. — Вже не так певна у своїй безпеці, відповіла дівчина.

Вона згадала, що їй нічого не розповідали про цього типа, але саме його номер був вказаний на табличці Марка як останній. Марк! Точно, вона пішла його шукати, а тоді голова розболілася і стався черговий напад галюцинацій.

— ВІН ПІШОВ ПЕРЕВДЯГАТИСЯ, САМЕ ЧАС ЗАЙТИ НА КУХНЮ, ЯКЩО ТОБІ ЦЕ ВСЕ ЩЕ ТРЕБА.

Емі дослухалася до тіні і тихенько увійшла на кухню. Від дверей до столу вів кривавий слід, якого ніхто не витер, а на столі лежали шматки кісток та м'яса.

— Йому б свиней різати... — Пожартувала гостя, але швидко заткнулася: у купі цього скривавлиного місива лежав уламок порцелянової чашки.

***

Вони сидять за столом, та цього разу її друг не хоче просто їсти. Він наполягає на тому, що може навчити подругу гарним манерам, бо вона й справді схожа на якогось відлюдькуватого звіра. Взагалі, у неї є причини бути такою — після того, як Картер викрив її зі Штейном працю і погрожував запхати їх до божевільні (зрештою, так і сталося) чекаєш підстави від кожного дня. Втім, спілкуватися лише з тінями і жити від усіх осторонь це не те, чого вона хоче. Може, час вже вибратися з цієї клітки?

— Замість того, аби брати чашку у кулак, спробуй як я. — Марк тендітно тримає ручку трьома пальцями, виставивши мізинчик.

Емі пробує повторити, їй легко давалося зламувати замки і розв'язувати ремені на гамівній сорочці, проте ця справа йде не за планом. Дуже швидко рука втрачає рівновагу і тоді...

— Розбила. Пробач, я завжди усе псую.

— Нічого страшного, навчишся. — Всміхається до неї Марк.

Колись вона теж була такою. Веселила усіх пацієнтів у В'язниці Свідомості, сміливо йшла наперекір лікарям. Так було до того, як Червоний Бог вирішив вбити Штейна, проте тепер вона знову почуває себе сильною, здатною на щось, навіть без тіней.

— Дивися, візерунок серця на чашці розколовся, точно навпіл. Можемо узяти по уламку і носити на знак нашої дружби.

— Уламок чашки?

— Знаю, це дурна ідея, та нічого іншого у нас немає.

— Чому дурна? Незвична. І, чесно кажучи, мені подобається.

***

На костюмі Емі була кишенька, яку вона пришила сама. Увесь цей час щось звідти кололо її, і це був той самий уламок. Він і той, що тепер лежав у крові, ідеально підійшли одне одному.

Невже він справді помер? Той, хто кілька років жив у Фонді, зустрічаючи купу об'єктів, став жертвою цього канібала? Цього б не сталося, якби Картер не знав, що вони друзі, вона готова була усім на світі заприсягтися, що саме він поставив Марка на таке завдання. Її роздуми урвав голос господаря камери:

— Вже йду, пробач за затримку.

— Допоможіть мені... — Ледь вичавила з себе Емі, подивившись на тінь.

— ЗАЛИШ ЦЕ ТУТ, ВІН ЗАГИНУВ ТАК ЧИ ІНАК. УСІ ВОНИ ВМИРАЮТЬ АБО ЗРАДЖУЮТЬ, ХІБА ТОБІ НЕ ВИСТАЧАЄ НАС?

— Допоможіть. — Повторила дівчина, стискаючи серце у руці. — Інакше ми більше не друзі.

— НАСТУПНОГО РАЗУ ВИКРУЧУЙСЯ БЕЗ НАС, ТОДІ ПОБАЧИМО, ХТО ТУТ ВАРТИЙ ДРУЖБИ.

Та все ж вони допомогли їй, телепортувавши у витяжку. Через решітку дівчина бачила, як Ганібал кидає м'ясо до каструлі, тепер він був вдягнений як кухар. Вона гадала, гірше бути не може, коли позаду почувся голос:

— Він хоче зготувати людину, але тебе я волію з'їсти сирою!

Вона не могла обернутися та побачити його, але знала, що Рептилія тут. Хвіст Ящура повільно, наче змія, заплів ноги і почав тягнути, тільки тихо, аби не тривожити Ганібала.

У паніці Емі схопилася за решітку, що почала нагріватися. Дівчина навіть не зрозуміла, що їй боляче у перші секунди, а тоді рука сама собою відпустила рятівні грати.

***

Те, що Вухастик не вмів говорити, ще не значило, що він не міг видавати звуків.