Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Наступного ранку новина про "дивні сліди біля млина" розлетілася по селу, як вітер по полю: не видно, звідки дме, але всі вже в курсі.

Спочатку її пошепки передавали діти, що вчора бачили, як хтось із “тих чотирьох” біг у бік центру з очима, більшими за капусту.

Потім про це заговорили бабусі, які щодня сиділи на лавці біля магазину. Вони одразу пригадали, як у 1987-му знайшли “сліди від снігової людини” біля криниці, але виявилося — то був слід старого Валентина, який ішов з весілля без чобіт.

А ще через годину про це вже знав увесь Шпилі.

Весь, окрім одного чоловіка.

Капітан Григорій Буряк.

Він спокійно сидів у своїй дільниці — тобто в колишньому зерносховищі, що тепер мало гордо тримати табличку “Поліція” — і читав інструкцію “Як завоювати довіру громади за 7 днів”.

Але цей спокій був недовгим.

Бо коли баба Варвара дізналася про сліди, вона не змогла втриматися. Її внутрішній барометр скандальності піднявся до критичного рівня. І як тільки годинник пробив десяту ранку, вона встала, одягла хустку “на випадок державних справ” і вирушила до дільниці.

Капітан Буряк саме виходив надвір, потягнувся, вдихнув свіже сільське повітря, яке пахло травою, сонцем і трохи — курячим послідом, і... натрапив поглядом на бабу Варвару.

— А ви чули, що у нас в селі завелися інопланетяни? — весело, ніби вітаючись, почала вона.

Буряк зупинився, наче наткнувся на невидиму стіну.

— Що ще за інопланетяни?

— Та сліди ж, капітане! Величезні, круглі, страшні. Біля млина! Люди вже говорять — це або велетенський кінь, або чудовисько, або... — вона зробила паузу, — той самий лось із Полтавщини.

Очі Буряка звузилися.

— Так, стоп. Які ще сліди?

— Та краще самі сходіть подивитися. Бо вже півсела переконане, що нас скоро заберуть у космос. Або з’їдять.

— Хто каже? — з недовірою запитав капітан.

— Усі, — спокійно відповіла баба Варвара. — Ну, хто вже прокинувся.

Капітан почервонів — не від злості, а від того, що його знову випередили.

— І чому мені про це повідомляє баба, а не офіційні особи?!

— А хто в нас офіційні особи? — щиро поцікавилася Варвара.

— Ну… ну, я! — пробурмотів Буряк, злегка розгублений.

— Так я вам і повідомляю, — з переможною усмішкою відповіла баба Варвара. — Офіційно. Особисто. Без підпису, але зі 100% точністю.

Капітан глибоко вдихнув, ніби набирався сил з повітря.

— Добре. Я негайно розберуся!

— От і молодець, — задоволено буркнула баба Варвара. — Пильнуйте порядок, капітане. А то той слід ще й по селу пройде…

І поки капітан вирушав у бік млина, баба Варвара повернулася до магазину. На її обличчі грала ледь помітна усмішка.

Цікаво, що він там побачить.

Бо вона вже знала — млин більше не буде таким, як раніше.