Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Але перш ніж піти, баба Варвара ще раз кинула погляд на потилицю капітана Буряка.

Не тому, що вона щось підозрювала. А просто... їй здавалося, що він таки злякався.

Інакше чому б він так швидко зашкутильгав до машини?

Не просто пішов — а саме зашкутильгав, ніби під ним тріснула впевненість.

Варвара примружилася.

"Теж мені — закон і порядок," — подумала вона, повертаючись до лавки.

Через годину капітан Буряк стояв біля млина, важливо схрестивши руки на грудях, ніби ті самі руки тримали всю правову систему Шпилів.

Він стояв прямо на межі слідів, які вже неодноразово оглянули всі сільські експерти: від діда Петра до кози Галі.

Його оточив натовп жителів. Хтось тримав пакет із хлібом, хтось — дитину, а хтось просто себе в руках, щоб не сміятись завчасно.

Максим, Соломія, Тимко й Іван стояли трохи осторонь, зайнявши "позицію спостерігачів", бо вже знали, що станеться далі.

— Як думаєте, що він скаже? — прошепотів Тимко, тримаючи в руках печиво, яке нервово ламав на дрібні шматочки.

— Те саме, що завжди, — зітхнув Іван. — Що це або діти винні, або корови.

— Робимо ставки, хто перший у списку? — підморгнула Соломія.

— Діти, звісно, — відповіла вона ж сама і занотувала щось у блокноті:

Прогноз: діти знову під підозрою.

І вони не помилилися.

Капітан Буряк підняв вказівний палець так, ніби ось-ось злітить у повітря на гелікоптері впевненості.

— Так-с! Для початку! — проголосив він, оглядаючи натовп, що вже ледве стримувався. — Чи не могли ці сліди залишити… діти?!

У натовпі піднявся глухий сміх. Хтось захрипло пирхнув, хтось тихо прокашлявся, дід Петро просто сів на старий пень і почав тихенько хихотіти.

Баба Марія гмикнула з силою, з якою могла лише вона.

— Капітане, ви хоч бачили ці сліди? Які в нас у селі діти такого розміру?

— У сучасному світі все можливо! — стояв на своєму Буряк.

— То що, думаєте, Іван чи Максим ходять уночі у велетенських черевиках і залишають такі відбитки?

Капітан на мить задумався, поглянув на Івана — той швидко заховав ноги за лавку — і зніяковів.

— Ну… не думаю.

— То думайте далі! — заявила баба Марія з таким тоном, ніби щойно поставила крапку в кримінальній справі.

Натовп аплодувати не став, але дід Петро свиснув у два пальці — і цього вистачило, щоб усі зрозуміли: перший раунд — не за капітаном.

Максим ледь усміхнувся.

Бо вони знали: поки капітан гадає, хто носить велетенські черевики — щось дійсно велике може вже дивитись на них з іншого боку села.