Читати книгу - "Сезон гроз"

Горицвіт, Півсторіччя поезії

Розділ восьмий

Скелю, названу Грифом, вони розпізнали відразу ж — здалека була помітна.

* * *

Місце, куди вони прямували, знаходилося більш-менш на півдорозі між Кераком і Цидарисом, дещо на узбіччі від тракту, що сполучав обидва міста, звиваючись серед лісів і скелястих пустищ. Час, який їм зайняла мандрівка, гаяли балаканиною. Головним чином, у виконанні Горицвіта.

— Є такий поголос, — просторікував поет, — що відьми́нські мечі мають магічні властивості. Оминаючи вигадки про статеву неміч, щось в цьому та є. Ваші мечі не є звичайними мечами. Поясниш?

Геральт стримав кобилу. Рибка, знуджена довгим перебуванням у стайнях, рвалася перейти в галоп.

— Атож, поясню. Наші мечі не є звичайними мечами.

— Кажуть, — Горицвіт вдав, що не почув кпини, — що магічна сила відьми́нської зброї, згубна для почвар, з якими ви б’єтеся, полягає у сталі, з якої викуті мечі. У самій сировині, себто в руді, видобутій з метеоритів, що впали з неба. Як же це? Та ж метеорити аж ніяк не є магічними, це природне і науково пояснене явище. Звідки ж взялася ця магія?

Геральт глянув на небо, яке темніло з північного боку. Видавалося, що збирається на чергову грозу. Знову вони змокнуть.

— Якщо я добре пам’ятаю, — відповів питанням, — ти студіював всі сім вільних наук?

— А диплом здобув summa cum laude.

— В рамках астрономії як частини quadrivium, слухав лекції професора Лінденброга?

— Старого Лінденборга, прозваного Опалком[13]? — засміявся Гоиицвіт. — А звісно! Все ще наче наяву бачу, як він чухрається в зад і стукає пальцем по картах та глобусах, монотонно марудячи. Sphera Mundi, ееее, subdividitur на чотири Первісні Рівні: Рівень Землі, Рівень Води, Рівень Повітря і Рівень Вогню. Земля разом з Водою формують земну кулю, яку звідусіль, еее, оточує повітря, себто Aer. Над повітрям, ееее, розміщений Aether, Вогнисте повітря люб Вогонь. А над Вогнем — Тонкі Сидеральні Небеса, Firmamentum сферичної натури. На оному розміщені Erratica Sydera, зорі блукаючі, і Fixa Sydera, зорі непорушні…

— Не знаю, — приснув Геральт, — чим більше захоплюватися: талантом до мавпування чи пам’яттю. Повертаючись до цікавого нам питання: метеорити, що їх достойний Опалок іменував спадаючими зірками, Sydera Cadens, чи якось так, уриваються з небозводу і летять вниз, щоб заритися у нашій старій добрій землі. По дорозі розривають всі інші рівні, себто площини стихій, а також і парастихій, бо й такі наче існують. Як відомо, стихії та парастихії насичені потужною енергією, що є джерелом усілякої магії та надприродної сили, а розриваючий їх метеорит цю енергію поглинає й зберігає. Сталь, виплавлена з метеориту, як і клинок, викуваний з цієї сталі, містить силу стихій. Вона магічна. Весь меч магічний. Quod erat demonstrandum. Зрозумів?

— Звичайно.

— Ну то забудь. Бо це дурня.

— Що?

— Дурня. Побрехенька. Вигадка. Метеорити не під кожним кущем знаходять. Більше, ніж половина мечів, використовуваних відьми́нами, виготовлені зі сталі з магнетитових руд. Я й сам такі мав. Нічим не поступаються тим, що падали з неба і розривали стихії сидеритів. Жодної різниці. Але, Горицвіте, це тільки між нами, дуже прошу. Не кажи про це нікому.

— Як же? Я повинен мовчати? Що ти від мене вимагаєш? Який сенс знати про щось і не похвалитися?

— Прошу тебе. Нехай мене вважають надприродною істотою, озброєною надприродним мечем. В такій ролі мене наймають і такому платять. Звичайність дорівнює ніякості, а ніякість — це дешевизна. Тому тримай язик за зубами. Обіцяєш?

— Та нехай вже. Обіцяю.

* * *

Скелю, названу Грифом, вони розпізнали відразу ж — здалека була помітна.

Дійсно, при крихті фантазії її можна було порівняти з головою грифа на довгій шиї. Однак, як зауважив Горицвіт, вона більше нагадувала гриф лютні чи іншого струнного інструменту.

Як виявилося, Гриф був останцем, що домінував над гігантським карстовим громаддям. Громаддя — Геральт згадав оповіді — називали Ельфійською Твердинею, через доволі правильну форму, віддалено схожу на руїни прастарої будівлі з мурами, баштами і всім іншим. Але ніколи не було тут жодної твердині, ельфійської чи іншої, форми карсту були витвором Природи, треба визнати, витвором вражаючим.

— Там, внизу, — показав Горицвіт, вставши у стременах. — Бачиш? Ось наша мета. Равелін.

Ця назва теж була напрочуд вдалою, карстові останці обступали дивовижно правильний великий трикутник, висунутий перед Ельфійською Твердинею наче бастіон. Всередині цього трикутника здіймалася будівля, схожа на форт. Оточена чимось, що нагадувало огороджений сторожовий табір.

Геральт згадав чутки, що ходили про Равелін. І про особу, яка в Равеліні мешкала.

Вони звернули зі шляху.

За першу огорожу вело кілька входів, всі пильновані озброєними до зубів вартовими, зі строкатої та різнорідної одежі яких легко було розпізнати найманих солдат. Геральта з Горицвітом затримала вже перша варта. Хоча Горицвіт голосно посилався на умовлену аудієнцію і переконливо підкреслював добрі стосунки з шефом, їм звеліли зійти з коней і чекати. Досить довго. Геральт почав вже дещо нетерпеливитися, коли врешті з’явився лобуряка, на вигляд — викапаний каторжник, — що наказав їм йти за ним. Відразу ж виявилося, що лобуряка веде їх окружною дорогою, на затилля громаддя, звідки долинали гомін і звуки музики.

Перейшли через місточок. Зразу ж за ним лежав чоловік, який малопритомно совгав руками довкола себе. Обличчя мав скривавлене і таке опухле, що очей майже не було видно. Тяжко дихав, а кожний подих видував з розбитого носа криваві бульбашки. Лобуряка, який їх вів, не вділив лежачому найменшої уваги, тому Геральт і Горицвіт теж удали, що нічого не помітили. На цій території не слід було виявляти надмірної цікавості. Не рекомендувалося втикати носа у справи Равеліну — ходили чутки, що в Равеліні ввіткнутий ніс розлучався з власником і залишався там, куди його і ввіткнули.

Лобуряка вів їх через кухню, в якій, наче в окропі, увихалися кухарі. Булькали казани, а в них — помітив Геральт — варилися краби, омари й лангусти. У бочівках звивалися вугрі й мурени, в горщиках тушкувалися молюски і мідії. На великих сковородах шкварчало м’ясо. Слуги хапали таці й миски, закладені готовою їжею, щоб нести їх у коридор.

Для різноманітності, наступне приміщення було аж перенасичене запахом жіночих