Читати книгу - "Сезон гроз"

В черговій кімнаті їх детально обшукали. Особи, які цим займалися, мали серйозний вигляд, поводилися професійно і діяли рішуче. Геральтів стилет конфіскували. У Горицвіта, який ніколи не носив ніякої зброї, відібрали гребінь і штопор. Але — подумавши — залишили лютню.

— Перед превелебним стоять крісла, — повчили їх під кінець. — Сідати на них. Сидіти і не вставати, доки превелебний не накаже. Не перебивати, коли превелебний говорить. Не говорити, доки превелебний не дасть знаку, що можна. А зараз входити. В оті двері.

— Превелебний? — півголосом спитав Геральт.

— Він був колись священнослужителем, — так само півголосом відповів поет. — Але не бійся, професійних звичок не набрався. Мусять же підвладні якось до нього звертатися, а слова «шеф» він не терпить. Для нас титули не обов’язкові.

Коли ввійшли, щось відразу ж заступило їм дорогу. «Щось» було велике, наче гора, й інтенсивно смерділо пижмом[14].

— Як ся маєш, Микито, — привітався з горою Горицвіт.

Велетень, названий Микитою, очевидно, охоронець превелебного шефа, був метисом, плодом схрещення огра й краснолюда. Наслідком цього схрещення став лисий краснолюд більше семи стоп зросту, цілковито позбавлений шиї, з кучерявою бородою, виступаючими, як у вепра, зубами і руками, що сягали колін. Подібні гібриди траплялися нечасто, як вважалося, ці види були генетично цілковито різними, — щось таке, як Микита, не могло з’явитися на світ природнім способом. Не обійшлося без допомоги винятково сильної магії. Взагалі-то, така магія була заборонена. Кружляв, однак, поголос, що чимало чародіїв ігнорує заборону. Геральт саме мав перед очима доказ правдивості поголосу.

Згідно з обов’язковим тут протоколом, вони сіли на два плетені крісла. Геральт роздивився. В найдальшому кутку кімнати, на великому шезлонгу, дві скупо одягнені панянки займалися собою навзаєм. За ними спостерігав, одночасно годуючи пса, малий, непримітний, згорблений і ніякий чоловічок у легкій, квітчасто гаптованій ризі[15] та фесці з китицею. Нагодувавши пса останнім кусником омара, чоловічок витер руки і обернувся.

— Вітай, Горицвіте, — промовив, сідаючи перед ними на щось, страшенно схоже на трон, хоча насправді виплетене з лози. — Моє пошанування, пане Геральте з Ривії.

Превелебний Пирал Пратт, небезпідставно вважаючись босом організованої злочинності всього регіону, виглядав як торговець шовком у стані спочинку. На пікніку торговців шовком, що відійшли від справ, нічим не різнився б від решти учасників. Принаймні, на відстані. Спостереження з ближчої дистанції дозволяло помітити у Пирала Пратта риси, не притаманні торгівцям шовком. Старий і збляклий шрам на вилиці, слід від ножового удару. Неприємна зловісна гримаса вузьких губ. Ясні, жовтуваті очі, нерухомі, як у пітона.

Довго ніхто не переривав мовчання. Звідкись з-за стіни долинала музика, чути було гомін.

— Радо бачу і вітаю обох вашмосців, — обізвався врешті Пирал Пратт. В його голосі виразно відчувалася стара і нержавіюча любов до дешевого й погано очищеного алкоголю.

— Особливо радо вітаю тебе, музико. — Превелебний усміхнувся до Горицвіта. — Ми не бачилися від весілля моєї внучки, яке ти прикрасив своїм виступом. А я акурат про тебе думав, бо чергова моя внучка зібралася прошпацируватися під вінець. Сподіваюся, що, по старій дружбі, і цього разу не відмовиш? Як? Заспіваєш на весіллі? Не будеш церегелитися так довго, як тоді? Не треба тебе буде… переконувати?

— Заспіваю, заспіваю, — поспішно запевнив Горицвіт, ледь зблідши.

— А нині, — продовжував Пратт, — ти, либонь, заглянув запитати про моє здоров’я? Та що там, гімна воно варте, те моє здоров’я.

Ні Горицвіт, ні Геральт нічого з цього приводу не сказали. Огрокраснолюд тхнув пижмом. Пирал Пратт тяжко зітхнув.

— Заробив я, — сповістив він, — виразку шлунку, від їжі верне, розкоші столу вже не для мене. Ще й хворобу печінки знайшли і пити заборонили. Міжхребцева грижа, і шийних хребців, і поперекова, себто — забудь про мисливство і екстремальний спорт. Лікування й медикаменти купу грошей коштують, а я ж їх раніше звик на азартні ігри витрачати. Правда, френзель ще мені встає, але скільки треба напрацюватися, аби встав! Швидше змучишся, аніж втішишся… Ну й що залишається? Га?

— Політика?

Пирал Пратт зареготав, аж китиця на фесці затремтіла.

— Браво, Горицвіте! Як звичайно, улучив. Політика, о, це тепер саме для мене. Спершу воно мені не дуже так подобалося, щоб дуже. От проституцією цікавився і вже збирався інвестувати в публічні доми. Досить я між політиків обертався, багатьох знав і переконався, що краще з курвами справу мати — в тих хоч якісь честь та засади є. Ну, інакше глянувши, з борделю не можна правити так, як з ратуші. А правити хотілося б, коли вже не світом, як то кажуть, то хоч котримсь повітом. Знаєте стару приказку: не можеш їх перемогти, то приєднайся.

Урвав, глянув на шезлонг, витягаючи шию.

— Дівочки, не динамити! — крикнув. — Не прикидатися! Більше, більше завзяття… Гммм. То на чому я зупинився?

— На політиці.

— Ну так. Але політика політикою, а тобі, відьми́не, вкрадено твої славутні мечі. Часом, не тому маю приємність тебе вітати?

— Саме тому, щоб я так жив.

— Мечі вкрали, — похитав головою Пратт. — Болісна, мабуть, втрата? Звісно, що болісна. І невідшкодовна. Га, завше я казав, що в Кераку злодій злодієм поганяє. Тамтешні люди, тільки дай їм можливість, то все покрадуть, що цвяхами не прибите. А як щось прибите, то завше при собі фомки носять.

— Як здогадуюся, слідство триває? — продовжив через мить. — Феррант де Леттенгоф діє? А все-таки, панове, гляньмо правді в вічі. Нічого сподіватися чуда від Ферранта. Не ображайся, Горицвіте, але з твого кревняка кращий був би книговод, ніж слідчий. Нічого не знає, лишень книжки, кодекси, параграфи, регламент, ну й оті докази, докази, докази. Як у байці про козу і капусту. Не знаєте? Замкнули раз козу в оборі з головкою капусти. Рано по капусті і слід застиг, а коза сере зеленим. Але доказів брак, свідків нема, справа закрита, causa finita. Не хотів би я виявитися зловісним пророком, відьми́не Геральте, але справа з твоїми мечами може мати саме такий кінець.

Геральт і цього разу промовчав.

— Перший меч, — Пирал Пратт потер підборіддя унизаною перснями рукою, — зі