BooksUkraine.com » Інше » Війна лайків 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна лайків"

136
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Війна лайків" автора Емерсон Т. Брукінґ. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 85
Перейти на сторінку:
непоміченим майже неможливо». Врахуйте, що під час підготовки до відкриття другого фронту в червні 1944-го союзники зосередили на Британських островах 2 млн солдатів та десятки тисяч танків, гармат, джипів, вантажівок та літаків. Хоча німецька розвідка знала, що союзні війська перебували там, вона так і не визначила, де чи коли вони завдадуть удару. Ця інформація надійшла, лише коли перші американці вже штурмували Юта-Біч. Зате сьогодні одного-єдиного Facebook-акаунта солдата чи місцевого цивільного було б достатньо, щоб провалити всю операцію. Фактично, щоб її провалити, достатньо навіть їхнього цифрового мовчання, позаяк пробіл у зазвичай насиченій активності в соцмережах сприймався б підозріло.

І так виявляють не лише переміщення армії. Схожі дані можна використовувати, щоб виявляти географічне положення окремих людей, навіть за обставин, коли вони б того не хотіли. Наприклад, Ashley Madison – це соцмережа, де спілкуються люди, які наміряються зрадити супутників життя. Алгоритми відстежують соціальні мережі, щоб виявити, коли відряджені прибувають до готелю (а отже, найімовірніше відділяються від своїх благовірних). Аналогічним чином під час бойових дій в Україні 2014 року російська військова розвідка вистежувала смартфони українських солдатів, що прибували на передову. Так само як Ashley Madison використовує дані геолокації, щоб засипати веб-рекламою потенційно зрадливих відряджених, росіяни використовували їх, щоб розсилати повідомлення на кшталт: «Ваші тіла знайдуть, як зійде сніг». А потім по українцях гатила артилерія.

Але всю цю інформацію виокремлюють не лише великий масштаб та форма. Річ у тім, що вона здебільшого про нас і надаємо її ми самі. Усе почалося 2006 року, коли Facebook оновив дизайн і додав маленьке текстове віконечко з простим питанням: «Про що ви думаєте?» Відтоді «оновлення статусу» дає людям змогу використовувати соцмережі, щоб поширювати про себе що завгодно: від роздумів та фото з геоприв’язкою до живих відеотрансляцій і стікерів доповненої реальності.

І ось тепер ми – самостворені монстри. Не лише спостерігачі, а й хронічні поширювальники. Ми публікуємо все: від дріб’язку (як-от список покупок) до найважливіших подій (народження дитини, про яке один із нас дійсно твітнув наживо). Поширюються «селфі» – фото, які ми самі робимо й поширюємо онлайн. За сучасного темпу життя середньостатистичний американець III тисячоліття зробить протягом життя близько 26 тисяч селфі. Військові пілоти роблять селфі під час бойових вильотів. Біженці – на знак того, що досягли безпечного місця. У 2016 році жертва викрадення літака взагалі вчинила оригінально: зробила селфі з тим, хто її викрав.

Безумовно, ці пости демонструють особистий досвід. Але сьогодні вони також віддзеркалюють найважливіші аспекти публічної політики. Першим зі світових лідерів використовувати соціальні мережі почав прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер у 2008-му. Далі його приклад надихнув президента США Барака Обаму. Десятиліття по тому до них приєдналися лідери 178 країн. Навіть колишній президент Ірану Махмуд Агмадінеджад, котрий, як відомо, заборонив Twitter під час свого жорстокого правління, відтоді встиг змінити думку щодо моральності (та корисності) соціальних мереж. Він дебютував онлайн з дружнім англомовним відео, де стояв біля іранського прапора. «Любитимемо одне одного», – твітнув він.

І йдеться не лише про світових лідерів. Власні новини сьогодні поширюють урядові установи всіх рівнів і типів, від близько чотирьох тисяч національних посольств до ради п’ятикласників будь-якої середньої школи. Військові також вступили у гру. Армія, ВМС, ВПС та морська піхота Сполучених Штатів – усі офіційно присутні в соцмережах. Так само й їхні бази, бойові підрозділи, генерали та адмірали. Сьогодні оновлюється навіть статус окремих військових операцій. Коли центральне військове командування США розширило у 2016-му операцію «Непохитна рішучість» проти ІДІЛ, користувачі Twitter могли стежити за нею безпосередньо через хештег #TalkOIR. Один американський військовий офіцер навіть запустив на дискусійному форумі Reddit фірмову серію «Питайте мене про що завгодно». Він відповів на десятки питань про стан операцій проти ІДІЛ і не дозволив завести себе на манівці.

Усі ці поширення призвели до неосяжного, нескінченно стрімкого потоку інформації. Це важливо не тільки тут і зараз. Насправді онлайн ніщо не зникає. Навпаки, дані накопичуються, тільки й очікуючи нагоди вигулькнути у слушний момент. За словами професора права Джеффрі Розена, революція соцмереж фактично позначила «кінець забуття».

Таке масштабне накопичення оновлень, миттєвих фото та постів з часом пропонує власні відкриття. Найяскравішим прикладом цього є перший президент, який використовував соцмережі ще до висунення своєї кандидатури. Як телезнаменитість та давній фанат соцмереж, Дональд Трамп прийшов у політику з величезним цифровим шлейфом за плечима. Інтернет-архів містить легкодоступне, завантажуване зібрання з-понад тисячі годин пов’язаних із Трампом відео, тоді як його Twitter-акаунт видав близько 40 тисяч повідомлень. Ніколи ще президент не поширював стільки сам (не лише пересічних повідомлень, але й виявів неврозів та конкретних психологічних проблем) напоказ усьому світу. Трамп – це найвпливовіша у світі людина, сама сутність якої наклала відбиток на Інтернет.

Безпрецедентну цінність цього сховища інформації пояснює Том Ніколс – викладач Військового коледжу ВМС США, який під час холодної війни працював на розвідку: «Ви би точно не хотіли, щоб ця інформація колись потрапила до ворога. Однак вона вся тут… Це також показник того, як президент аналізує інформацію – чи як він її не аналізує, якщо вона йому не подобається». Подейкують, що російські розвідслужби дійшли того самого висновку, використовуючи Twitter-акаунт Трампа як полотно для написання психологічного портрета сорок п’ятого президента США.

Та, попри свою величину, онлайн-досьє Трампа охоплює лише одне десятиліття, а почав політик його вести тільки у віці близько шістдесяти років. У майбутньому ледь не кожен політик, генерал, солдат чи виборець матиме набагато більший масив даних із набагато молодшого віку. Фактично ці неминучі записи цілком можуть змінити погляди тих, хто прагне стати лідером у майбутньому. Як сказав Барак Обама після того, як залишив посаду: «Якби ви мали картину всього, що я робив у школі, то, мабуть, не бачити мені крісла президента Сполучених Штатів».

Наслідки масштабного віртуального поширення виходять за межі віддзеркалення наших повсякденних занять. Соцмережі також можуть відчинити прозоре вікно в наші психологічні та неврологічні стани. Люк Старк, науковий співробітник кафедри соціології Дартмутського коледжу, пояснює, що регулярні пости містять «щось дуже подібне до медичних чи психіатричних даних». Навіть найзвичайнісінькі деталі можуть виявитися неочікувано показовими. Постійне використання чорно-білих Instagram-фільтрів та самітницьких фото, наприклад, досить точно виказує клінічну депресію.

Попри всю безпрецедентність інформації, вона не має великого значення, допоки по той бік екрана її хтось не оцінить чи не використає. Так само як Інтернет змінив обсяг, джерело та доступність контенту, він також спричинив різкі зміни того, як цю інформацію використовують.

1 ... 18 19 20 ... 85
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна лайків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна лайків"