Читати книгу - "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"

или

Охтирський та Ізюмський гусарські полки брали активну участь у російсько-турецьких війнах. Вони відзначилися на Лаґрі, біля Кагулу, але особливу хоробрість і мужність гусари виявили під час штурму фортеці Ізмаїл у 1790 році, де охтирці захопили шість прапорів супротивника.

1796 року водночас із утворенням у Петербурзі лейб-гвардії Гусарського полку в Південній Україні були сформовані ще п’ять гусарських полків: Єлисаветградський, Павлоградський, Маріупольський, Олександрійський і Ольвіопольський. Перші три полки були створені на базі місцевих пікінерних полків, які були сформовані ще у 1764 році з Новослобідського, Бахмутського, а також частково Полтавського і Миргородського козацьких полків.

Таким чином, увесь особовий склад цих полків становили українці. Олександрійський і Ольвіопольський полки були сформовані з іноземних поселенців — вихідців із Балкан: сербів, болгар, далматинців, македонців. Однак оскільки для їх повноштатного укомплектування іммігрантів не вистачало, то вони поповнювалися переважно вихідцями з місцевого українського населення, колишніми городовими і запорізькими козаками.

Численні війни, що їх постійно вела Росія, вимагали поповнення армії, створення нових частин, зокрема й гусарських. У їх формуванні також безпосередню участь узяли українці.

Так, у травні 1803 року в Київській губернії на основі чотирьох ескадронів, відрахованих від Олександрійського, Єлисаветградського, Ольвіопольського і Павлоградського полків, було сформовано Білоруський гусарський полк. У червні 1806 року сформували Гродненський гусарський полк. Основою нового полку під командуванням Я. Кульнєва відповідно до указу військової колегії від 13 червня 1806 року став 4-й ескадрон Сумського гусарського полку. 1807 року О. Меліссіно було доручено сформувати Лубенський гусарський полк. Колишній сумський офіцер якнайліпше підходив для цієї справи. Людина відчайдушної хоробрості, учасник штурму Ізмаїла, нагороджений орденом святого Георгія 4-го ступеня. До листопада 1807 року полк був сформований і незабаром розташувався у Лубнах Полтавської губернії.

Елементи гусарського мундиру (початок XIX ст.)

Незважаючи на те, що гусарські полки дислокувалися по всій неосяжній імперії, зв’язок їх з місцевостями, за якими вони були названі, не припинявся. Полки комплектували особовим складом з уродженців Харківської, Полтавської, Київської та інших українських губерній. Уже пізніше до них стали вступати новобранці з Московської, Владімірської, Ярославської губерній, а також “інородці” — німці, поляки, литовці та інші.

Зазвичай армійський гусарський полк складався з двох батальйонів, по п’ять ескадронів кожен. В ескадроні було 150 гусарів (нижніх чинів), ескадронний командир (ротмістр), 2 обер-офіцери (поручик і корнет). Усього в полку служило близько 1500 осіб. Лейб-гвардії гусарський полк мав не десять, а п’ять ескадронів і на батальйони не ділився.

Гусарська уніформа значно відрізнялася від уніформ інших родів кавалерії своїм виглядом. Така її значна відмінність пояснюється походженням цього роду легкої кавалерії. Оскільки першими гусарами були вихідці з Угорщини, то гусарський мундир мав багато деталей, запозичених з угорського національного одягу. Впродовж століть ця уніформа видозмінилася, зберігаючи свої прикметні риси.

Гусарський мундир 1812 року складався з таких елементів: коротку (до талії) суконну куртку з коміром стійкою — доломан, поверх якого надягали ще одну куртку — ментик, вузькі рейтузи — чикчири і короткі чобітки — ботики, прикрашені чорною вовняною китичкою. Навколо пояса гусари носили кушак — сітку зі шнурів із перехопленнями (гомбами). Чорний, обшитий шкірою головний убір — ківер — прикрашали білим султаном, етишкетами (шнурами) і репейком. Кокарду робили у вигляді круглої розетки з чорної стрічки з помаранчевими облямівками і з металевою петлицею за кольором ґудзиків. Підборідний ремінь ківера покривався пласкою металевою лускою. До гусарської уніформи можна також віднести і ташку — пласку шкіряну сумку, прикрашену галуном і вензелем, що її носили ззаду на лівому боці, прикріпленою до портупеї.

Доломан, ментик і чикчири були розшиті шнурами і тасьмою. На грудях доломана і ментика нашивали 15 поперечних рядів подвійних шнурів із трьома рядами опуклих ґудзиків, з яких центральний містився на правому борту, а два інші — при кутах шнурів, укладених завитками. Ментик обшивали білим (у гвардійському полку — чорним) баранячим хутром. Гусари, озброєні списами, в теплу пору року взагалі не носили ментиків, оскільки вони заважали користуватися піками, а в холодну пору ментики носили одягненими в рукави. У поході гусари носили на випуск сірі суконні рейтузи, які були з внутрішнього боку обшиті чорною шкірою і по зовнішніх швах мали по 18 ґудзиків, обтягнутих сірим