BooksUkraine.com » Бойовики » 55, Джеймс Деларджі 📚 - Українською

Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

113
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "55" автора Джеймс Деларджі. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 84
Перейти на сторінку:
вдавалося збагнути, що він відповідав за невеличкий загін, який мав охоплювати велику територію. Вагоме виправдання. А їх ще й стало на одного менше, відколи Білл вийшов на пенсію минулого року. Ще одне виправдання, яке може не спрацювати, коли пролунає в суді. Однак ця битва розгорнеться в інший день. Спокійніший день.

— Татку? — це був Джаспер. Як довго блукали його думки? Чендлер картався, що не може сповна зосередити свою увагу на п’ятихвилинній телефонній розмові.

— Так, я досі тут, Джаспере.

Він подумки уявив собі сина з іншого боку дроту. Дев’ять років, щойно доріс до ста тридцяти семи сантиметрів, на голові копиця, яку не приборкати ні щіткою, ні гелем. Лише добрячою кількістю води можна було уярмити волосся настільки, щоб надати якоїсь форми.

— Я побачив сьогодні в гаражі карт. Можна ми його вивеземо на вулицю, коли ти повернешся?

Карт був проектом минулого літа. А здавалося, наче відтоді вже минули роки. Відколи літо закінчилося, карт стояв у глибині гаража, чекаючи нагоди знову заволодіти хлопчиковою увагою.

Чендлер подумав порадити йому попросити дідуся, але відігнав цю думку. «Затримай їх усередині», — нагадав він собі. Але можна було не перейматися. Джаспер уже відкинув цей варіант.

— Дідусь не годиться. Він занадто старий. Не може штовхати мене. Він занадто швидко втомлюється.

Чендлер уявив, як розгнівався б дідусь, почувши це, і всміхнувся від цієї думки.

— Так, не змушуй його бігати за тобою. Я тебе вже попереджав.

— Так, татку.

Сержант знову глипнув на стійку. Нік ще розмовляв.

— А тепер дай мені поговорити з бабусею чи дідусем. Зробиш це для мене, будь ласка?

— Окей. Бувай, татко.

— Бувай, Джаспере.

У слухавці негайно зашурхотіло.

Материн голос обпікав його крізь телефон. Вона вийшла на стежку війни.

— То ти не повернешся?

— Що саме ти чула?

— Достатньо! — Пронизливий роздратований вереск. — Що таке? Що сталося?

Як завжди, його мама була дуже кмітлива. Вона зрозуміла: якщо її син не прийде додому, коли пообіцяв, то сталося щось важливе, і їй хотілось про це дізнатися. У її голосі була така наполегливість, наче вона була певна, що заслуговує на це знання, і не збиралася зупинятися, поки не витягне з нього інформацію.

— Просто дещо, — непевно озвався Чендлер. — Єдине, що я можу сказати: залишайтеся вдома.

Запала коротенька пауза.

— Звучить серйозно.

— Може бути.

— Чекаєте великої бурі? — поцікавилася вона завуальовано, думаючи, що лінії прослуховуються.

— Не турбуйся за мене.

— Мати перестає турбуватися у той день, коли її кладуть у землю.

— Ма, — знервовано озвався Чендлер, — не кажи так.

— Це просто приказка. — Її голос стишився: — Тільки не наражайся на небезпеку.

— За це мені платять.

— Недостатньо.

Із цим Чендлер міг погодитись.

Його мама вела далі:

— Гаразд, іди вже. Тато передає привіт.

Вона поклала слухавку. Телефонні розмови з нею завжди закінчувалися так. Чендлер знав, що тато ніколи не передає привітів. Насправді він, напевно, ні сном ні духом не відав про їхню розмову, цілковито захопившись чимось іншим — телевізором, газетою чи що там ще могло бути. Якщо тато вбивав собі в голову намір щось робити, відволікти старого було так само складно, як його дев’ятирічного внука.

Навіть попри те, що в слухавці запала тиша, Чендлерові й далі чулися мамині слова: «Тільки не наражайся на небезпеку». Можливо, він не матиме вибору. Поки що було два варіанти: або містом десь гасав дуже переляканий і схиблений свідок, або підступний та винахідливий серійний убивця.

12

Чендлерові кортіло бути там, де й усі. Але задуматися про те, чи не приєднатися до операції, він зможе лише тоді, коли все буде на своїх місцях. Отже, просто зараз він опинився у тому ж чистилищі, куди запроторив Ніка, вимушено погодившись вартувати за робочим столом.

Поліція штату підтвердила, що протягом години загони будуть на місці. Нік погортав соцмережі й підтвердив, що у місті все спокійно, лише кілька людей скаржаться, що копів більше, ніж зазвичай. Нічого надприродного. Усе залишається під контролем. «Замели під килимок», — нагадало йому сумління. Чендлерові вдалося опосередковано попередити свою сім’ю, щоб лишалися вдома, але решта міста була незахищена.

Чекаючи на неминучу лавину дзвінків та звернень, сержант вирішив перевірити Ніка.

— Як гадаєш, що могло статися після того, як Ґабрієль втік із готелю?

Нік зірвав із себе навушники, немов ледве дочекався Чендлерового запитання.

— Гаразд… отже, ось, що ми маємо чи припускаємо, знаючи, що він втік пожежними сходами. Звідти він спустився на вулицю, чужинець у чужому місті, так би мовити. Якби я був ним, я б попрямував у знайоме місце. Або до чогось знайомого. Як він потрапив до міста?..

— На велосипеді, — нагадав Чендлер.

— Саме так. Але їхати на велосипеді з міста підозріло. А ми знаємо, що сьогодні не було повідомлень про викрадені машини чи великі транспортні засоби. Отже, залишається щось менше, скажімо, квадроцикл. Те, що його нема, господар не одразу помітить, особливо, якщо вкрасти з комори.

— Гаразд, припустімо, так і є, — погодився сержант, допомагаючи здогадкам молодого констебля. — То куди ж він поїхав? Перетнув усе місто на квадроциклі? А потім поїхав далі? Це дуже небезпечно, а надто коли стемніє й кенгуру візьмуться злизувати росу з розмітки.

— Бездоріжжям?

— Можливо. Нам буде важко охопити всю територію.

— Або він залишився в місті, — запропонував хлопець.

— Теж можливо, — погодився Чендлер, — але тут небагато місць, де може заховатися чужинець. До того ж він казав, що боїться за своє життя. Налякані люди не сидять на місці.

— Звісно ж, якщо припустити, що він невинний, — нагадав Нік. — Якби я був убивцею-втікачем, я б знайшов когось, хто виведе мене з міста.

Чендлер кивнув, вражений хлопцевою дедукцією й ентузіазмом, із яким він це озвучив. Він теж додав:

— Може, Ґабрієль вдасть, що він турист, який заблукав. Він вибирав людей, які ловили попутки, або сам ловив попутки, тож знає, що казати і робити. Він використає свої чари, щоб опинитися в машині, і змусить людей вивезти його з міста.

— Я б так і зробив, — погодився Нік.

— Чудова ідея, Ніку, — похвалив сержант. — Зв’яжися з Танею, Лукою та Джимом і скажи їм, нехай пильнують, чи ніхто з місцевих не їде з міста під примусом. Скажи їм перевіряти транспорт, але попередь, нехай діють нишком — не слід загострювати ситуацію.

— Я можу бути вашим штатним експертом із цих питань, — запропонував хлопець, умить перекреслюючи частину своєї гарної роботи. — Я розумію, як працює свідомість серійних убивць.

Чендлер хотів нагадати йому, що робота в поліції має небагато спільного з телебаченням, але його перервали.

1 ... 18 19 20 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «55, Джеймс Деларджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "55, Джеймс Деларджі"