Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

Усім хотілося нарешті вибратися назовні.

Кілпеппер переглянув звіти. Вони були такі самі, як і чотири попередні. Атмосфера придатна для дихання, небезпечних мікроорганізмів не виявлено, шкідливого випромінювання також. Якісь форми тваринного життя в сусідньому лісі. Виявлено багато металу — можливо, гори з покладами залізної руди за декілька кілометрів на південь. Підлягає подальшому дослідженню.

— Добре, — сказав Кілпеппер. — Звіти чимось дратували його. З попереднього досвіду він знав, що на кожній планеті зазвичай буває хоча б щось та не так. Волів виявляти подібне відразу, перш ніж воно призведе до непоправного.

— То нам можна вийти, сер? — перепитав Морена й напружено виструнчився. Кілпепперу здавалося, що він чує навіть дихання екіпажу за дверима.

— Ну, не знаю, — протягнув Кілпеппер і почухав голову, намагаючись придумати привід для відмови. Щось йому тут таки не подобалося.

— Гаразд, — здався він нарешті, — встановіть захисне озброєння, щоб було напоготові на час перебування зовні. Випустіть чотирьох. Ніхто не повинен відходити далі, ніж за двадцять п'ять метрів від корабля.

Йому довелося дозволити їм вийти. Досить з них і шістнадцяти місяців у задушливому, тісному кораблі.

— Так, сер! — відповів помічник Морена й зник за дверима.

— Я вважаю, наукова група теж має вийти, — сказав Сіммонс, напружено стискаючи кулаки в кишенях.

— Згоден, — стомлено озвався Кілпеппер, — і я піду з вами. Врешті-решт, ця експедиція має і практичну мету.

Після очищеної рециркульованої атмосфери корабля повітря безіменної планети здавалося сповненим пахощів. З гір повівав легкий свіжий вітерець.

Капітан Кілпеппер стояв, склавши руки на грудях, і з насолодою дихав. Четверо членів екіпажу ходили поблизу, розминаючи ноги, й теж наповнювали легені свіжим повітрям. Група науковців стояла разом, вирішуючи, з чого почати. Сіммонс нахилився і зірвав стебельце трави.

— Цікава штучка, — мовив він, тримаючи травинку проти сонячного світла.

— І що ж у ній цікавого? — капітан Кілпеппер підійшов ближче.

— Ось погляньте, — худорлявий біолог подав йому стебельце, — ідеально гладенька. Не видно жодних ознак клітинної будови. Зачекайте-но...

Він схилився над червоною квіткою.

— Ти диви! До нас гості, — один із членів екіпажу, Флінн, перший помітив місцевих мешканців. Вони вийшли з лісу й луками прямували до корабля.

Капітан Кілпеппер глянув на корабель. Озброєння у бойовій готовності. Для впевненості намацав особисту зброю в очікуванні розвитку подій.

— Еге, браття, — промимрив Арамік, корабельний лінгвіст. Він уважно, як зацікавлений фахівець, розглядав тубільців, які повільно наближалися. Решта чоловіків здивовано спостерігали.

Очолювала процесію істота з шиєю щонайменше вісім футів завдовжки, як у жирафи, та з товстими короткими ногами гіпопотама. Вираз її обличчя видавався веселим, фіолетова шкіра була розцяцькована великими білими плямами.

За нею рухалися п'ять маленьких звірят, укритих білосніжним хутром, приблизно розмірів тер'єра і з пихатим виглядом. Замикала ходу маленька товста істота, червона, з довжелезним зеленим хвостом.

Усі зупинилися перед чоловіками та вклонилися. Запанувала тривала незручна мовчанка. Нарешті всі розсміялися.

Сміх, здавалося, спрацював як сигнал. П'ять маленьких створінь вистрибнули на спину бегемо-то-жирафі. За якусь мить вони почали дертися одне одному на плечі. Ще за хвилину всі п'ятеро балансували в піраміді, мов група акробатів.

Чоловіки із захватом зааплодували.

Товста тварина, й далі балансуючи, стала на хвіст.

— Браво! — закричав Сіммонс.

П'ять пухнастих звірят зістрибнули зі спини жирафи й почали танцювати навколо товстуна.

— Вау! — вигукнув Моррісон, бактеріолог.

Бегемото-жирафа перевернулась у незграбному сальто, невдало приземлилася, однак скочила й глибоко вклонилася.

Капітан Кілпеппер супився й потирав долоні, не в змозі збагнути причини такої поведінка місцевих істот.

Тубільці заходилися співати. Мелодія здавалася дивною, але, без сумніву, то був таки спів. Істоти кілька секунд щось узгоджували між собою, та нарешті вкотре вклонилися й почали качатися в траві.

Екіпаж і далі аплодував. Арамік дістав диктофон і записував звуки тубільців.

— Поки що досить, — сказав Кілпеппер членам екіпажу, — повертаймося на корабель.

Наказ викликав обурені погляди.

— Інші теж хочуть вийти, — пояснив капітан. Чоловіки неохоче почали заходити у корабель.

— Гадаю, ви хочете ще трохи на них подивитися, — Кілпеппер звернувся до науковців.

— Звичайно, — озвався Сіммонс, — ніколи не бачив нічого подібного.

Кілпеппер кивнув і разом із чотирма членами екіпажу пішов до корабля.

— Морена! — гукнув Кілпеппер. Помічник капітана увійшов до командного пункту.

— Вирушите на пошуки родовищ металевих руд. Візьміть ще одну людину та постійно підтримуйте радіозв'язок з кораблем.

— Слухаюся, — Морена широко посміхнувся, — начебто місцеві доброзичливо ставляться до нас, чи не так, сер?

— Так, — коротко відповів Кілпеппер.

— Красивий світ, — вів далі помічник.

— Так, — знову сказав капітан.

Помічник капітана Морена пішов готувати потрібне обладнання.

Капітан Кілпеппер замислився про те, що все-таки не гаразд із цією планетою. Решту дня він провів за складанням звітів. Під вечір облишив роботу і вийшов на прогулянку.

— У вас є вільна хвилинка, капітане? — звернувся до нього Сіммонс. — Я хотів би дещо показати вам у лісі.

Кілпеппер за звичкою трохи побурчав, однак пішов з біологом. Ліс викликав у нього цікавість.

Дорогою їх супроводжували троє тубільців. Трійця нагадувала собак за всіма ознаками, крім забарв-лення — у червоно-білу смужку. Вони були схожі на льодяники.

— Ну ось, — стримуючи нетерпіння, промовив Сіммонс, щойно вони опинилися в лісі, — погляньте: вам ніщо не видається дивним?

Кілпеппер подивився навколо. Дерева були грубі й росли рідко, так рідко, що крізь них проглядався майже весь ліс.

— Бачу, — пробурчав він, — заблукати тут не вдасться.

— Придивіться пильніше, — не вгавав Сіммонс.

Кілпеппер посміхнувся. Сіммонс привів його сюди, бо лише капітан міг по-справжньому розділити з ним захоплення незвичайним відкриттям, зрозумів би його ліпше, ніж будь-хто з колег.

Троє тубільців, які прийшли з ними, гралися й стрибали поряд.

— Немає підліску, — зауважив Кілпеппер, коли пройшов на кілька метрів далі. Стовбури дерев, укритих різнобарвними квітами, обвивали в'юнкі рослини. Кілпеппер оглядівся навколо й помітив пташку, що підлетіла до одного смугастого песика, якусь хвилину пурхала навколо його голови, а потім полетіла геть.

Пір'я птаха виблискувало сріблясто-золотавими барвами.

— Вас ніщо тут не насторожує? — нетерпляче запитав Сіммонс.

—