Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Раян

Мені вдається позбутися Каю несподівано дуже простим способом: я вирушаю на кухню, беру першу місткість, що попалася, з якимось варевом і відразу виходжу з приміщення. Цілком закономірно стикаюся з наставником, що переслідує мене. Хто б сумнівався, що я "невдало" перекину вміст прямо на його чепурну сорочку?

- Ах, вибачте, як незручно вийшло! Вам тепер, напевно, доведеться пройти до своїх покоїв, щоб переодягнутися? Так смердить, – демонстративно затискаю ніс.

- Незручно?? А мені здається зовсім навпаки. Дуже навіть спритно, майже професійно! І часто Ви робите цей трюк, принц? - гарчить, ледве стримуючись від часткового обороту, Кай.

– Що Ви! Я ніколи не повторююсь! - сміюся і вибігаю з кухні, залишивши наглядача в товаристві посудомийок, що набігли. Хм, здається, це були помиї для свиней. Але совість мене не мучить, втім, як і завжди, коли мої витівки стосуються моїх наставників.

Карада

Вдень матінка кілька разів старанно змащує мою запалену шкуру спеціальною маззю, а ночами приходить мій Дикий і муркоче мені. Мене годують і до мене доглядають, і я мимоволі замислююся, а як Дикий перенесе линяння?? Я бачу за станом його луски, що і йому незабаром це доведеться пережити. Цікаво, якого забарвлення він буде?

Я лежу на задньому дворі, моя шкура вже тільки злегка свербить, від нової луски, що пробивається. І, здається, у мене росте гребінь! Ух! Моя мрія!! У мене буде червоний гребінь, як і мого Дикого! Тобто, як і в тата, звичайно. Але поряд з Диким я вже не виглядатиму нещасною степовою ящіркою! Кручуся, намагаючись розглянути, якого кольору луска, що пробивається, але в саду темно. Я аж шиплю від злості!

"Вона пісочна", - чую раптом голос Дикого й одночасно встигаю зрадіти його появі, хоч і з запізненням, і відразу ж засмучуюсь, я так сподівалася на синю!!

"Дуже красиво!"

«Моя блякла луска?»

Твій червоний гребінь. Ти вся – гарна! Мені подобається".

Я тут же перестаю засмучуватися через нездійснені очікування і безглуздо хихикаю. Ось ніколи не знала, що вмію так!

Ми всю ніч «розмовляємо» про всякі дрібниці. Дикий виявився дуже тямущим. Звичайно, він висловлює свої думки короткими та простими фразами, але мені здається, він розуміє все, що я йому говорю.

Вранці, в променях сонця, що сходить, я сяю новою лускою пісочного кольору, як у мами, але з металічним блиском, як у батька. Дикий виглядає зачарованим. Ми обидва радіємо, як діти! Але мені раптом стає так сумно. Моє линяння нарешті закінчилося, але я хочу й далі ночувати в саду, притулившись до мого  муркотячого Дикого!

Раян

Повернувшись уранці додому, я натрапив на батька, який чекав на мене в моїх покоях. Ця шкідлива ящірка Кай, поскаржився йому?

- Сину, я прийняв остаточне рішення: ти вирушаєш вчитися до Академії Імперії.

Як не вчасно! Крім того, що я взагалі проти навчання, та ще Карада ...

– Коли? - як можна байдуже запитую я, принагідно прокручуючи в голові варіанти, змитися в гори або змиритися з нав'язливою ідеєю батька дати мені освіту?

- І не думай збігати! Все вже давно вирішено, до того ж у тебе є наставник. Я думаю, Кай упорається з тобою.

Ось я влип! З Каєм мені точно тягатися не вдасться. Треба терміново зустрітися з Карадою і нарешті розповісти всю правду. Уххх! Уявляю, який скандал на мене чекає! Але, сподіваюся, вона змінить гнів на милість, коли дізнається, що я відлітаю до Академії Імперії? Чи все-таки втекти? У цій справі у мене багатий досвід, а з минулого разу я подорослішав і багато чого навчився, У мене є запаси та не одна печера, де я можу сховатися! Тепер їм мене так просто не знайти! Все більше схиляюся до цієї думки, тим більше, що майбутнє з'ясування стосунків з Карадою мене не тішать. Нехай краще дізнається про все поступово. Спочатку вона звикне до того, що я розумію її на ментальному рівні, а потім уже далі підемо.

- Добре, коли ми вирушаємо?

- То ти не проти? – дивується батько, а я тільки знизую плечима, вдаючи що змирився.

І це була моя помилка, переграв.

- От і відмінно. Вартова! Замкніть принца. І виберете камеру міцніше.

Перш ніж я встигаю щось збагнути, мені заламують руки за спину і ведуть униз, у підземелля, де розташовані камери.

Кай

- Грегу, ти впевнений, що з Раяном треба так…

- Кай, я дуже добре знаю свого сина, він дуже швидко погодився, отже, задумав втечу. Ти ж, напевно, «чув» його.

- Так, уловив дещо, але сподівався з ним поговорити та переконати.

- Тепер це простіше буде зробити, не доведеться місяцями шукати його у горах. - Грег ударяє кулаком по столу. - Думаєш, це мені подобається? Але він знову втече при першій нагоді!! Тому сидітиме у підземеллі до самого від'їзду.

- Де гарантія, що він не спробує втекти дорогою?

- Я надам йому вибір: летіти добровільно і пообіцяти, що нічого не викине дорогою чи він вирушить до Імперії в клітці! Навряд чи принц захоче так ганьбитися!

Я бачу, що Грег не на жарт розгніваний, і треба цю розмову закінчувати.