Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Раян

Батько таки замкнув мене в підземеллі!! І не залишив вибору, наказавши вирушати до Академії Імперії! Сказав, що відправить мене туди у клітці, якщо я не полечу добровільно. Зараз він полетів на кілька днів, а я сиджу тут замкнений, як якийсь бандит! Вкотре вже обертаюся і намагаюся рознести камеру, але вона розрахована на дорослого дракона і без особливих збитків витримує всі мої спроби вирватися. Я тут уже не вперше.

Вдосталь побившись об стіну і вкотре обламавши зуби об ґрати, затихаю, регенеруючи. Я знаю, що мої спроби безглузді, але я не можу залишатися тут! Мені треба вибратися, за всяку ціну! Я мушу зустрітися з Карадою та поговорити!!

До всіх моїх неприємностей у мене почалося линяння. Не хочу поки світити облізлою шкірою, тим більше, що маю план: я хочу спробувати переконати брата випустити мене, хоча б на кілька годин. Мені треба порозумітися з Карадою!

Ердан щодня відвідує мене і навіть іноді приносить смачні страви — сиру печінку, яку ми з ним однаково любимо. Перші дні ув'язнення я відмовлявся від їжі, але брат наполегливо приносить мені смачненького і я здався.

Що там за гамір?

- А, король Ердан знову вирішив відвідати в'язня? - скалю зуби, зображуючи посмішку.

- Раян! - гарчить молодий король. Натренувався...

- Що, мій дорогоцінний вінценосний братику? - не втрачаю шансу підчепити старшого брата.

- За тиждень ти вирушаєш до Академії Імперії. Вже остаточно вирішено, і на прохання батька я підписав Указ! - говорить, як рубає Ердан, добре поставленим голосом.

- Ердан, коли ти став ручною ящіркою нашого татуся? - дивлюсь з прищуром, старанно дратуючи його. Не розумію, навіщо це мені треба?

Брат тільки гарчить у відповідь.

- Не обговорюється! Хоча, – Ердан робить невелику паузу, потім продовжує, – батько запропонував варіант. Але, я сподіваюся, що зачатки здорового глузду все-таки ще не повністю пригнічені твоєю тупою впертістю, — демонстративно розглядає мене, ніби намагається щось знайти.

- Дякую, за довіру, любий брате! Досить ходити навкруги, давай викладай! - шиплю у відповідь.

- Або Академія Імперії, або ти залишаєшся в королівстві, як і хотів...

- А в чому каверза?? - я чудово розумію, що все не так просто.

– Військова школа. Ті ж три роки, але у казармі. Ти ж не повний ідіот, сподіваюсь?

Скриплю зубами, так що, напевно, знову регенерувати доведеться.

- Тобі татусь, мабуть, військовою школою ніколи не погрожував! – дивлюся на брата майже з ненавистю.

- Помиляєшся. Історію про мій епічний перший оборот знаєш? От того дня мене батько й збирався віддати до військової школи. На повний пансіон, до повноліття.

- І як ти відмазався?

– Діган врятував. Напросився до мене в наставники. Щоправда, батько пообіцяв, що у разі непослуху я прямісінько вирушаю до школи. При мені домовився із начальником цього милого закладу.

- Я не хочу туди…

- І це правильно, Раяне! Не будь ідіотом, в Академії весело!

- А ти знаєш, кого мені батько в наставники призначив?

- Знаю звичайно.

- Ну, так ось про веселощі можна забути, сам розумієш.

- Я не думаю, що все так сумно. До речі, як і зі мною, тато з тобою відправляє чотирьох друзів, можеш вибрати.

- Та мені все одно, я не маю кандидатів. Можете й друзів мені призначити. Якщо вже й так все життя розпланували.

- Раян, тебе не зобов'язують одружуватися, як мене свого часу.

- Так я й повірив, що батько й до цього свою руку не додасть.

- Поки що такого розпорядження не було.

Задумуюсь ненадовго, а потім наважуюсь і прошу брата, навіть здається трохи скиглю:

- Ердан, по-братерськи тебе прошу, випусти мене на кілька годин, я мушу дещо з ким попрощатися.

- Ну ось, а кажеш, що друзів немає!

- Це не друг, — знову скриплю зубами.

– Тепер зрозуміло, твоє небажання привозити дружину з Імперії! - брат нахабно сміється і мені хочеться йому врізати, але я не самогубець, в Ердана інстинкти спрацьовують швидше за думку і бути мені розмазаним по стінці.

- Заткнися, о, мій коронований брате! - шиплю крізь зуби.

- Пробач, Раяне, але я не можу тебе випустити.

- Я дам слово, що не втечу і повернуся ще до світанку. Випустиш? До ранку. Вранці я буду тут. Клянусь! Брате! Мені дуже потрібно. Буду тобі винен.

- Добре. Ти дав слово, що повернешся. Не забудь. І, прошу тебе, тихо та акуратно. Батько мене в порошок зітре, коли впізнає!

Мені треба зустрітися з Карадою, розповісти нарешті, хто я і попросити мене дочекатися. Я приїду додому на канікули й ми… А ось що далі буде я ще не вирішив… Але поговорити до мого відльоту нам треба обов'язково!

Ердан вже збирається відкрити мою камеру, але, попри слабке освітлення, все ж таки помічає гору луски, яку я старанно згріб у купу і спробував сховати, але недостатньо добре, як виявилося.

  У тебе почалося линяння??

- А це щось змінює?

Ердан замислюється.

- Вибач, брате, ти зараз занадто вразливий, я не можу тебе випустити!

Миттєво обертаюсь і сотого, ні, напевно, тисячного разу, кидаюся на ґрати.

Ердан відскакує і, оглядаючи мене, зі співчуттям каже:

- Вибач, у такому вигляді я тебе випустити не можу! - потім каже, намагаючись мене задобрити. - Ось печінка свіжа, спеціально для тебе на кухні взяв. Тільки вогнем не плюйся, дай підійти до ґрат!

Не потрібна мені печінка! Я до Караді хочууу!! Відходжу вглиб своєї камери й починаю вити.

Сьогодні весь палац спати не буде.