Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"

національних та муніципальних премій і стипендій Ґугенгейма, музику, що шанує характеристики інструментів та межі їхнього використання, вже не кажучи про закриті структури і ордени, отакої, треба, щоб для них усе було закрите, хоча згодом вони завзято аплодували Умберто Еко, бо він у моді. «Краще почекай мене в крамничці мадам Боньєр», — порадив Маркос одному типові, що, мабуть, погано чув його, бо він повторював уже втретє, але терпець, який виявляв Маркос в розмовах по телефону, був, власне, терпінням святого з ікони, думав Андрес, що дрімав і занурився в отруйні гриби, Лонштайн і Фернандо й далі каталогізували їх для району Тальки, Чильяна і Темуко. Я ніколи й не думав, що твоя країна така багата на гриби, захоплювався рабинчик. Звичайно, я навіть можу показати тобі атласи, запропонував Фернандо. Ти повинен прийти й побачити мого гриба. У тебе є гриб? Так, у моїй квартирі. В твоїй квартирі? Звичайно, і вас усіх я теж запрошую, пора перейти до серйозних справ. Сусанна і Людмила надто вже ревно перейнялися завданням приспати Мануеля, що, здавалося, сподівався нових вистав міма Людлюд і не давався роздягнути, дай мені цю ніжку, витягни це з рота, нарешті голий, але й далі хробачок, що плазує і на череві, й на спині, йому дають намиста і браслети, запихають у рота ложечку заспокійливого, Мануель заснув, а вони й далі сидять коло колиски, курять і чекають, бо знають його хитрощі, діляться враженнями про Фернандо, що видавався добрим типом, трохи наївним, на думку Сусанни, почекай, коли за нього вчепляться твій чоловік, Лонштайн і Маркос, ти побачиш, на що буде схожа його наївність. Справді, погодилася Сусанна, власне, він для цього й прийшов, хтось, безперечно, прислав його, хлопець видається напівпровінціалом, але тут це триває не довго, поглянь на мого сина, яке диво, Мануель зітхнув уві сні, його рука, посмикуючись, опускалася вниз по животу, аж поки намацала членика; хлопчик легенько підтримував його двома пальцями і трохи розтулив стегна. Бач, які обіцянки, розсміялася, аж зігнувшись, Сусанна, проте Людмила дивилася серйозно, Мануелеві, певне, щось снилося, хтозна, що сниться в такому віці, може, це сновиддя, спроектовані в майбутнє, і Мануель спить із якоюсь гондураською мулаткою абощо. Можливо, кивнула Сусанна, але правда тут ось яка: в тебе хвороблива уява, зразу видно, що ти співвітчизниця Шопена, його ноктюрни завуальовують тобі обличчя могильним павутинням, ти, гондураська мулатка, бідолашний Мануельчик. Сміятися мовчки — це смерть, надто для Людмили, бо що ширше вона роззявляла рота, то гучніше її ніс видавав звуки, схожі на звук корнета, тож Патрісіо був змушений прийти, щоб угамувати лави, якого біса, що за сепаратистський і дискримінаційний гінекей, чоловіки потребують самиць, але чого ви так регочете? Ох, точнісінько, як я, слухайте, в дев’ять років моя тітка витягала з мене душу вимогою «поклади обидві руки під подушку», а кат його знає, що вона виробляла своїми руками під претекстом, що старша віком і незаміжня. Ходімо, негритянки, там є отруйні гриби, від яких мені вже сипонуло морозом поза шкірою, Андрес або сумує, або спить, і побачимо, чи ви зварите нам мате, перше ніж ми надаємо вам копняків у зад.

— Ну, справжній мачо, — всміхнулася Людмила Сусанні.

— Ти, — сказав Патрісіо, — повинна домовитися з нею, і нехай приходить щосуботи або щонеділі й допомагає нам готувати недопалки і надгорілі сірники.

— Вона не в курсі, дурисвіте, — мовила Сусанна, побачивши приголомшене обличчя Людмили. — Але не забариться ввійти в нього, бо ми говорили про це в living[45], про мікродосвід Ґомеса і Люсьєна Вернея в ресторані на вулиці Бак, де Ґомес працював мийником посуду.

— Ми, латиноамериканці, завжди щось миємо в цьому хтивоповійному місті, — буркнув Лонштайн. — У цьому є якийсь знак, указівка, якої я не годен збагнути, щось герметичне в детергентах. Ти побачиш, що й тобі доведеться щось мити, тільки-но тобі знадобляться гроші, — обернувся він до Фернандо. — Можлайново, машини, який-небудь синій комбінезон чудово пасуватиме тобі, а от мені дістався тяжкий жереб.

— Інколи мені важко збагнути, що ти кажеш, але повернімося до гриба витких рослин…

— Хвилиночку, — мовив Патрісіо, — ви обидва вже дев’ять місяців розважаєте мене своїми грибами, а Людмилу сьогодні треба навчити мистецтва виготовляти надгорілі сірники, тому погляньмо, як швидко ти впораєшся з мате, й перейдімо до поважних справ, ти, Маркосе, знаєш подробиці, вже не кажучи про пісню, що є втіхою мого життя.

— Я саме казав їм, — терпляче пояснив Маркос, — що, оскільки Ґомесові завжди довіряли в тому бістро, а кухня міститься коло самого кутка, де продають сигарети, йому було не важко замінити двадцять пачок сигарет «Gauloises» і двадцять коробок сірників на ті, що їх приготували оці крихітки. Моніка вела перед, купивши коло шинкваса томатного соку, а Люсьєн Верней із телефону на розі подзвонив власникові, щоб відвернути його увагу, річ не така й проста. Потім Моніку заступив Ролан, щоб не дати власникові дедуктивно поєднати телефонний дзвінок + томатний сік + панамський мийник посуду — три речі, однаково неприємні, якщо придивитися бодай трохи.