Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

підозрюю, вона далеко не тупа, — то вона зараз зайнята і шукає

собі якийсь сховок. Вона ще й не місцева. Нам потрібен хтось

тутешній.

— Сем, — промовила Наомі тієї ж миті, коли Голденові це ім’я

також спало на думку. — Вона головний інженер на цьому

кораблі. Краще неї тут ніхто не зорієнтується.

— Вона тобі що-небудь винна? — поцікавився Голден.

У відповідь Наомі тільки скривилася й зняла у нього з пояса

планшет.

— Ні. Хіба що я їй — за тисячу всяких дрібничок, — відповіла

дівчина і знайшла у списку контактів Сем. — Зате вона подруга.

Скільки й хто кому винний, тут не має значення.

Вона поклала термінал на постіль і ввімкнула гучний зв’язок.

Щосекунди лунав потрійний сигнал виклику. Алекс з Еймосом

витріщалися на планшетник з широко розплющеними очима.

Як ніби в ньому ховалася бомба, що була ладна вибухнути

кожної миті. По-своєму це й справді було так, подумалося

Голдену. Давно вони не потрапляли аж у настільки безпорадне

становище. Йому навіть закортіло, щоби зараз явився Міллер

і все виправив своїми чужо планетними чарами.

— Йоу, — пролунало в динаміку. — Щиколотко!

Якось торік Сем прозвала Наомі Щиколоткою, але Голден так

і не дізнався, з якого це дива. Сама ж Наомі пояснити

відмовлялась.

— Семмі, — відповіла Наомі, — нам дуже-дуже потрібна твоя

допомога!

— Диво та й годі, — гмикнула Сем, — а я саме думала просити

про допомогу вас. Збіг обставин? Чи щось більше?

— Ми тебе набрали, щоб спитати, де нам краще пересидіти цей

шарварок, — прокричав Еймос. — Якщо ж ти хотіла в нас

спитати те саме, то ми в сраці.

— Ні, це прекрасна ідея. В мене є одне таке місце, де можна

трошки перекантуватися. Я вас там зустріну. Щиколотко, зараз

я тобі скину маршрут, секундочку. Просто йдіть по карті.

Я постараюся бути там якомога швидше. Бережіть себе, дітлашня.

— Ти теж, Семмі, — промовила Наомі й натиснула відбій. Вона

трохи покрутила термінал у руках. — Окей, бачу. Схоже на

невикористовуваний склад за пару сотень метрів в сторону

корми за курсом обертання.

— Значить, ти ведеш, — сказав їй Голден і додав: — Усі можуть

іти?

Еймос і Алекс кивнули, але Наомі проказала:

— В Алекса череп тримається на клею. Якщо йому

запаморочиться і він упаде, більше не підведеться.

— Послухай, старпом, — обурився Алекс, — я можу…

— Наомі не може йти, — перервав його Еймос. — Тож нехай

сідає на каталку разом з Алексом, а ми її поштовхаємо.

Я вестиму. Дай сюди карту.

Голден не став сперечатися. Він узяв Наомі на руки, намагаючись якомога менше її трусити, й посадив на койку до

Алекса.

— Нагадай, чому я штовхаю, а не веду?

— Він зламав ліву руку, — відповіла Наомі, хутенько

підсуваючись до Алекса й застібаючи обох паском, щоб не

звалитися з постелі. — І всі ребра з лівої сторони.

— Зрозумів, — відказав Голден, схопився за ручки, зняв стопор

із коліс і зрушив каталку. — Веди.

Еймос

прокладав

шлях

імпровізованими

коридорами

лазарету, посміхаючись до всіх, кого вони проминали, крокуючи

легко й невимушено, неначе він просто гуляв, а не квапився

в нагальній справі деінде. Навіть озброєний патруль, повз який

вони проїхали, заледве дарував їм погляд. Коли вони

зацікавлено поглянули на Голдена, який штовхав двох ранених

на одному ліжку, той відповів:

— Тепер по двоє на одне місце. Уявляєте, скільки тут народу

назбиралося?

Вони у відповідь кивнули, обоє понурі та похнюплені.

Раніше в Голдена не було нагоди роздивитись, що робиться

в інших частинах лазарету. Покинувши шлюз, він одразу був

кинувся шукати свій екіпаж і більше їх не полишав. Але тепер, рухаючись через зали й перехрестя на вихід, він побачив

катастрофічні наслідки різкої зміни швидкості та її жертв.

У кожній палаті було повно поранених, які інколи навіть