Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Як я сказав – мене звати Макс. Можливо, кілька років тому, ви чули про мене від її високості або від лорда Троорга.

– Ви – той самий молодий чоловік, який допоміг її високості в Агоррі? – леді Мітар була прозорливішою за його світлість, але у висловлюваннях своїх суджень і позначенні термінів була вкрай акуратною.

– Можна й так сказати, – поступливо погодився він, – це приємніше, ніж те, як ви мене називали раніше.

– Мітар, – повернувся до неї Ґор, – я все ж думав, що це казка, підтримана Троорґом... Містифікація.

– Ну чому ж казка? – замість леді відповів Макс, – вам мало доказів?

– Е-е... та ні, загалом-то... Цілком достатньо. Але ця історія про Темного принца...

– Правда, – закінчив його фразу Макс. Цій безглуздій розмові настав час перерватися і так і сталося. – Тепер прошу вас поводитися спокійно, у нас гості. Як я бачу – це люди з клану Рокка...

– І звідки ви... – хотів запитати лорд, але з усіх боків до зали, де вони всі перебували, почали забігати люди в темному одязі та зі зброєю в руках. Вони поширювалися приміщеннями, займаючи важливі з погляду охорони та контролю приміщення місця. Слідом за ними зайшли дві жінки, заштовхнувши перед собою чоловіка, у якому Макс упізнав Вірона. Хлопець був зв'язаний і злегка пошарпаний. Лісса тихо скрикнула і хотіла було бігти до нього, але Макс спіймав її і віддав у руки подрузі.

 – Тримай її. Не смикайтеся, все буде добре. – неголосно сказав їм.

– Що буде добре? Хотіла б я знати... – Попри відсутність у неї магічних сил, перша жінка була дуже небезпечною. Небезпека відчувалася в кожному її русі. Темний костюм, що був на ній, Макс упізнав одразу – точно такий самий він бачив на тій жінці-вампірші... що загинула, захищаючи Тар'ю. Тіані. На боці висів тонкий меч. Білосніжна білявка, хоч вона й не видавалася старою, але все ж помітно було, що вельми досвідчена. Коротка стрижка робила її схожою на когось із войовничих дам із Землі... чи то солдат Джейн... ні, постать усе ж таки набагато витонченіша... чи то ще хтось із таких собі амазонок.

При її появі лорд встав, леді ж залишилася сидіти, але ще більше випрямилася, стала суворішою. Макс відчував її напруженість і нервозність. Друга жінка-вампір була зовсім молодою, майже дівчисько. Може так само років двадцять, як і Леаті. Вони навіть були в чомусь схожі. Але, на відміну від блондинки – з магічним даром. "Життя, що ж іще. – визначив Макс. – Магія крові й так у них у кожного, чому б їй і не посилитися до повної сили Життя?" Вона була майже копія загиблої Тіани – те саме довге волосся, тонкі риси обличчя і трохи хижий ніс із горбинкою. За вампіршами до зали увійшли ще двоє чоловіків з арбалетами в руках, стали біля дверей і завмерли. Усі мовчали, старша леді-вампір повільно йшла залом, оглядаючи все навколо. Хотіла підійти до сплячої принцеси, але Тір загрозливо забурчав, його хвіст хльоснув по підлозі, обмежуючи місце доступу.

– Дивлюся – з тобою все гаразд, друже... – старша доброзичливо посміхнулася звірові, – чула про тебе, чула. Шкода було б, якби ти помер. – Вона не стала порушувати позначену їй межу і притримала дівчину, коли та вже збиралася щось чаклувати.

– Не варто, Аля... не варто.

– Але пані...

 – Аля... Що ти хочеш зробити? Знищити все навколо? Навіщо? Ми прийшли отримати відповіді. – говорила вона так само відсторонено, ніби крім них двох тут більше нікого й не було. Нарешті, вона повернулася до решти присутніх.

– Ваша світлосте, лорд Ґор... – вона вклонилася чоловікові, той у відповідь так само вклонився. Уклін на уклін. Рівні. – Леді Мітар... і вам доброго здоров'я, – тут вампірша обійшлася більш доброзичливо, але Макс відчував, що леді все одно напружена.

– Хтось пояснить мені, що відбувається? – так само нейтрально сказала старша вампірша, але в кожному її русі відчувалася готова до стрибка кобра, – ось цей чоловічок, – вона недбало і водночас якось царствено вказала на блідого, наче полотно, Вірона, – сказав, що її високість просить нас приступити до своїх обов'язків негайно. Але поки що я бачу, що її високість не в змозі була це зробити. Та й останні роки наших стосунків вказують на те, що не погано було б, щоб вона особисто зробила це. Можливо, він збрехав? Або його хтось змусив? Треба визнати – хлопець нічого... мовчить. Ось я й прийшла... дізнатися все сама.

– Розумієте, люба Несса... ми саме намагаємося розібратися в усьому цьому ось із цим молодим чоловіком... Ваша присутність буде не зайвою. – леді Мітар була у своєму стилі, Макс посміхнувся її дипломатичності. Пух усе ж добре підняв його репутацію. Обидві вампірші зробили вигляд, що тільки зараз звернули увагу на Макса.

– І хто ж це такий? – так само нейтрально-царствено вимовила старша, розглядаючи Макса волошково-блакитними очима. "Блін... не солдат Джейн... який там... білявка... майже копія цієї... вокалістки з Roxette... Марі Фредрікссон, тільки мініатюрніша і блідіша." – Макс зображав наївність, кліпаючи очима, і нахабно роздивляючись обох жінок-вампірів.

– Безрідний, як смієш ти... – друга рвонулася вперед захищати честь своєї пані, але Макс був швидшим, набагато швидшим. Ледве та зробила крок, як він уже був за спиною Несси і приставив танто до її горла. Краєм ока помітив, що всі вампіри вже летять до них, на ходу трансформуючись у бойові форми.

– Леді... прошу вас не рухатися, – неголосно сказав він старшій. – Я не маю бажання заподіяти вам шкоду, але цей клинок такий, що відріже вашу голову і навіть не помітить цього. Якщо ваші слуги або підлеглі не поводитимуться так зухвало або не намагатимуться на мене напасти, я вас зараз же відпущу. Повірте мені на слово – навіть ви мені не рівня, хоча я вас досить поважаю. Не треба повторювати помилки молоденьких дівчат.