Читати книгу - "Гра престолів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Навіть на заході нам добре відома майстерність войовничих кланів Місячних гір. Що привело вас зі своїх кріпостей сюди, мілорди?
— Коні,— відповів Шаґа.
— Обіцяні шовки і криця,— докинув Тимет, син Тимета.
Тиріон саме збирався розповісти лорду-батькові, як він пропонував спалити Видол, лишивши на його місці димну пустку, але не встиг. З гуркотом розчахнулися двері. Прибулий посланець кинув на Тиріонових горян короткий дивний погляд, а тоді опустився перед лордом Тайвіном на одне коліно.
— Мілорде,— заговорив він,— сер Адам просив переказати вам, що Старкове військо рухається гаткою.
Лорд Тайвін не усміхнувся. Лорд Тайвін узагалі ніколи не усміхався, але Тиріон навчився розпізнавати батькову втіху, і зараз у нього на обличчі був саме такий вираз.
— Отож вовченя вирішило вилізти з лігва й погратися з левами,— тихо й задоволено мовив він.— Чудово. Повертайся до сера Адама й перекажи йому наказ відходити. Нехай не вступає в бій з північанами, поки ми не підійдемо, але трохи пошарпає їх із флангів і заманить глибше на південь.
— Усе буде зроблено, як велите,— мовив посланець і вийшов.
— Тут у нас добра позиція,— зауважив сер Кеван.— Близько до броду, під захистом ровів і частоколу. Якщо вони йдуть на південь, то, як на мене, хай ідуть — і поламають об нас зуби.
— Побачивши, скільки нас, хлопець, може, злякається й відступить,— мовив лорд Тайвін.— Що швидше Старки зламаються, то швидше я звільнюся й займуся Станісом Баратеоном. Скажи барабанникам грати збір, а Джеймі пошли звістку, що я виступаю проти Роба Старка.
— Як скажеш,— озвався сер Кеван.
Тиріон з похмурим зачудуванням спостерігав, як лорд-батько заговорив до напівдиких горян.
— Кажуть, що чоловіки з гірських кланів не мають страху.
— Правду кажуть,— відповів Кон з клану кам’яних ворон.
— Не тільки чоловіки, а й жінки,— докинула Челла.
— То бийтеся зі мною проти моїх ворогів, і ви отримаєте все, що пообіцяв вам мій син, і не тільки,— мовив лорд Тайвін.
— Ти заплатиш нам нашою власною монетою? — мовив Альф, син Юмара.— Яка нам потреба у батькових обіцянках, якщо ми вже маємо синові?
— Я і словом не обмовився про потребу,— озвався лорд Тайвін.— Моя пропозиція — це просто данина ввічливості, не більше. Ви не мусите приєднуватися до нас. Вояки з зимових країв зроблені з криці та криги, і навіть найхоробріші мої лицарі бояться стрітися з ними віч-на-віч.
«Ловко»,— подумав Тиріон, посміхнувшись одним кутиком вуст.
— Обпечені не бояться нічого. Тимет, син Тимета, поїде з левами.
— Хай куди їдуть обпечені, кам’яні ворони опиняться там перші,— гаряче заявив Кон.— Ми теж їдемо.
— Шага, син Дольфа, повідрізає їм чоловіче багатство та згодує воронам.
— Ми поїдемо з тобою, лорде левів,— погодилася Челла, дочка Чейка,— та тільки в тому разі, якщо з нами поїде твій син-недоросток. Можливість дихати він купив обіцянками. Поки ми не отримаємо крицю, яку він обіцяв нам, його життя в наших руках.
Лорд Тайвін перевів на сина очі з золотими крапочками.
— Яка радість,— озвався Тиріон з покірливою усмішкою.
Санса
Стіни в тронній залі оголилися: гобелени, які так любив король Роберт, тепер валялися в кутку неохайною купою.
Сер Мандон Мур сів біля підніжжя трону поруч з двома своїми побратимами з королівської варти. Санса, вперше залишившись без нагляду, затрималася біля дверей. Королева дала їй свободу в межах замку за те, що вона чемно поводилася, однак і зараз, хай куди вона йшла, її обов’язково супроводжували. «Це почесна варта для моєї майбутньої дочки»,— пояснила королева, однак Санса не відчувала в цьому честі.
«Свобода в межах замку» означала, що на території Червоної фортеці Санса може піти, куди заманеться, якщо пообіцяє не виходити за мури, і Санса радо дала таку обіцянку. Вона б сама не вийшла за мури. Браму день і ніч охороняли золоті плащі Джаноса Слінта, та й ланістерівські гвардійці завжди крутилися поруч. Крім того, навіть якби вона могла вийти з замку, куди б вона пішла? Досить того, що вона отримала змогу гуляти у дворі, збирати квіти в Мірселлиному садку й ходити в септ помолитися за батька. Іноді вона молилася й у богопралісі, оскільки Старки вірять у давніх богів.
Сьогодні було перше засідання суду за час правління Джофрі, тож Санса нервово роззирнулася. Попід західними вікнами стояла шерега ланістерівських гвардійців, а попід східними — шерега золотих плащів міської варти. Простолюду не було видно й чути, але під галереєю скупчився схвильований гурт лордів — знатних і не дуже. Їх було не більш як двадцять, тоді як на короля Роберта зазвичай очікувала сотня.
Санса ковзнула поміж них і, пробираючись наперед, мурмотіла вітання. Вона впізнавала обличчя: ось чорношкірий Джалабар Ксо, похмурий сер Арон Сантагар, Редвинівські близнюки — Горе і Гоблін... але ніхто з них, здається, не впізнавав її. А якщо й упізнавали, то сахалися, так наче вона хвора на сіру чуму. Хворобливий лорд Гайлз при її наближенні затулився руками й удав, наче в нього напад кашлю, а коли кумедний п’яний сер Донтос почав був вітатися до неї, сер Балон Свон щось шепнув йому на вухо — і той відвернувся.
А багатьох узагалі не було. Де вони всі поділися? — не могла зрозуміти Санса. Вона марно шукала дружні обличчя. Ніхто не хотів зустрічатися з нею очима. Так наче вона стала привидом, так наче дочасно померла.
Великий мейстер Пайсел сидів сам-один за нарадчим столом; обхопивши руками бороду, він, здавалося, спав. Санса бачила, як у залу квапливо й безшумно вбіг лорд Вейрис. За мить крізь високі двері в глибині зали увійшов усміхнений лорд Бейліш. Пробираючись наперед, він привітно перемовився з сером Балоном і сером Донтосом. У Санси в животі пурхали метелики. «Я не повинна боятися,— сказала вона собі.— Мені нема чого боятися, все буде гаразд, Джоф любить мене, і королева також, вона сама сказала».
Залунав голос герольда.
— Слава його світлості Джофрі Першому з дому Баратеонів і Ланістерів, королю андалів, і ройнарів, і перших людей, володарю Сімох Королівств. Слава його матері, Серсі з дому Ланістерів, королеві-регентші, світочу Заходу й оборонниці держави.
Сер Баристан Селмі, блискучий у своїх білих латах, повів королеву й королевича в залу. Серсі супроводив сер Арис Окгарт, а сер Борос Блаунт ішов поруч з Джофрі, тож тепер у
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.