BooksUkraine.com » Сучасна проза » Музей покинутих секретів 📚 - Українською

Читати книгу - "Музей покинутих секретів"

135
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Музей покинутих секретів" автора Оксана Стефанівна Забужко. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 191 192 193 ... 210
Перейти на сторінку:
усередині, без просвітів, з важким військовим запахом, — розпихає їх собою, вклинюється між ними (тут їй блискає яскрава фізична згадка, що він і відразу, від першого їхнього знайомства зайняв таку позицію в просторі — вклинюватись між ними, і то з такою непохитною самопевністю, ніби має на це прав о!), — наставляє на Дарину свої прекрасні юдейські очі, напівприкриті звислими капшучками поморщених повік, — і зненацька каже щось настільки недоречне в цьому сценарії, де крутяться, закручуються довкола них у невротичний танок розсипані такти Ліста (Роки блукань, Швейцарія, Пастораль), і сивоголова музпрофесура, що застала кращі часи, і старі діви-меломанки, що ходять на концерти отримувати свій оргазм і сновигають в антракті по-юному розчервонілі, — щось, настільки несподівано далеке від малої Ніки, котра зараз десь за сценою вислуховує останні напучування від свого педагога, аж Дарині першої миті здається, ніби це сказано незнайомою мовою:

— А я для вас дещо маю. По тій справі, що вас цікавила. Адріян з Дариною швидко ззираються, в повітрі іскрить.

— Ви знайшли? — торопіє вона. — Знайшли те, що я просила?

Вона не наважується вимовити «знайшли Олену Довган», ніби тримається раз уже оголошених Павлом Івановичем правил: жодних імен, жодних посилань, якась шизофренічна конспірація, кому вона вже потрібна?.. Але хай буде, як йому хочеться; це, очевидно, плата — віддяка за те, що вони прийшли на концерт його дитини, свого роду бартер. Мабуть, гарячково міркує Дарина, цього їх теж навчали в школі КҐБ — що всякі стосунки між людьми, це тільки бартер: обмін послугами. Але що він знайшов, що?..

— Невже справді? Павле Івановичу? Те, що я припускала, так? Ювілейний рапорт про ліквідацію?..

— Не зовсім, — знехотя каже Павло Іванович: цідить, тягне кота за хвоста, садюга. — Але дещо розповісти можу. Виберіть час…

— Прийду, коли скажете.

— Ні, на роботу не приходьте, не треба, — це вже звучить різко, гостро, як застережний окрик. — Це швидше приватна розмова. Знаєте, що?..

Він повертається до Адріяна, мужчина до мужчини, ніби осяяний наглим інсайтом:

— Ви не рибалите?

— А треба? — відгукується той. Виходить смішно. Дарина сміється і слухає збоку власний сміх: ні, все гаразд. Одночасно до неї доходить, що аксакали під сусідньою колоною обговорюють зовсім не прослухану інтерпретацію Ліста, а чиюсь недавню гастрольну поїздку — здається, в Японію.

— Риба там в ізобілії, яка хоч'! — виразно доноситься до неї той самий драматичний баритон, що «з п'ятдесят шостого року в мистецтві». — Але дорога — дорожча за м'ясо!..

Вона дивиться на Павла Івановича: чув чи ні? Вона знає, що так буває: коли життя, чи то під натиском твоїх зусиль, чи з якоїсь своєї незбагненної примхи, ускакує в невидимі пази, по яких далі котиться само як дурне, іно встигай за ним перебирати ніжками, тоді нерідко так буває: все, що трапляється тобі назустріч, до випадково почутих фраз і рекламних слоґанів включно, на всі лади править тобі те саме, потверджуючи правильність напрямку руху, мов умисне на те, щоб до тебе таки дійшло. І часом це буває смішно, навіть дуже: в того режисера, який тримає в руках повну версію сценарію, з гумором явно склалося. Риба, значить, ну що ж. Риба, то й риба.

— Я, знаєте, — ділиться Павло Іванович, — люблю часом вибратися на Дніпро, коли є вільний час… На вихідні… На нічну риболовлю, — це, знаєте, найкращий відпочинок!

Адріян глибокодумно киває. Як на гріх, у цю мить із фойє розлягається дзвінок на друге відділення, і Павло Іванович увесь приходить у рух — від здибленого, як у Мікеланджелового Мойсея, дворогого чуба до піл воронінського піджака (розстебнутого, як завважує Адріян, на два нижні ґудзики, цілком цивільно: дочка навчила?), — бурхає нетерплячкою, мов електрочайник, роздимає ніздрі, на всіх парах скеровуючись до входу, з некрасивою, ярмарково-містечковою метушливістю махає рукою комусь у швидко гуснучому тромбом при дверях натовпі й умить утрачає відновлену, було, подобу офіцера СБУ, та й просто дорослого дядька, — цікаво, а де ж його дружина, думає Дарина, не може ж бути, щоб вона не прийшла? — і потрапляє-таки впіймати в юрбі звернений у їхній бік закляклий, немов аж трохи переляканий — риб'ячий, авжеж! погляд маловиразної дами, явно не з меломанок, у модному, букльованому з бахромою, рожевому піджаку, який їй зовсім не пасує, — одначе Павло Іванович все ж не втрачає професійної форми і вчасно виявляє належну пильність, примудрившись (він знову втеребився між ними, й вони втрійко сунуть у зворотному потоці досередини) торкнути ліктями й кивком, усіма гострими кутами нараз, одночасно Дарину й Адріяна:

— Моя дружина…

Вони розкланюються на відстані, безгучно, як під водою, рожева з бахромою риба по-Нікиному розтягає губи в усмішку, тільки при тому, на жаль, високо оголює ясна, — видовище не з найкіноґенічніших. Мама могла б і прийти, робить утішний висновок Дарина. Хоча, з другого боку, — що їй тут робити?..

І чує над вухом швидке бурмотіння Павла Івановича — цим разом гіпнотично подібне на голубине туркотання його дочки:

— Приходьте в суботу до Південного мосту… Зліва, з боку Видубичів… Там коло півночі самий кращий кльов… І ніхто нам не заважатиме…

З АУДІОЗАПИСІВ ДАРИНИ ГОЩИНСЬКОЇ: НІЧ НА ДНІПРІ. БУХАЛОВ. МОНОЛОГ

Формат: MPЗ

Частота дискретизації: 22 кГц

Якість звуку: 88 Кбіт/сек

Дата створення файлу: 27.04.2004

Дата редаґування файлу: 27.04.2004

Розмір: 0 Кб

Не гукав вам, щоб рибу не сполохати… Голос, він, знаєте, вночі далеко по воді розноситься — на Трухановому острові кашляють, а сюди чути…

Раки? Да, тут пацани їх по ночам печерують… І там далі, за мостом Патона… Можна купити, вони їх по дві гривні штука продають…

А по соточці — це завжди можна, аякже! Добре, що принесли, молодці, для рибака це діло незамінне, хе-хе… Як снасті. У мене з собою от… У флязі… Хочете? Ні? А ви… по-батькові як вас величати? Адріян Амброзійович? Коньяк, да. Закарпатський. Завжди на рибалку з собою ношу. Ваше здоров'я!.. Будьмо, да… В нас, коли ізраїльська делегація була, — обідали ми з ними в «Президентському», на вищому рівні, все, як положено… А перекладач їхній не знав цього слова, питає — а причому тут «будка»? Хе-хе… Ну, будьмо!..

Хух… Огірочок беріть — домашній, маринований… Рекомендую, дружина в мене великий спец по цьому ділу…

Да, ми з ними співпрацюємо. З ізраїльтянами, з поляками… В основному по Голокосту, воєнний період у нас досить добре представлений… З поляками ще по Старобєльську, де офіцерів їхніх розстріляли, тих, що з катинської партії… Винуват, не почув? Ну ясно, якщо ми до них звернемося, вони

1 ... 191 192 193 ... 210
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Музей покинутих секретів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Музей покинутих секретів"