Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

закиди на адресу О.Генрі, досить впевнено і переконливо продовжували звучати й голоси тих, хто ставав на захист літературної репутації цього американського новеліста. Його називали художником майже шекспірівського масштабу, соціальна і психологічна значущість творів якого не викликає жодних заперечень і сумнівів. Ставили в один ряд з такими визначними майстрами прози, як Едгар По, Брет Гарт і Марк Твен, Оноре де Бальзак, Гі де Мопассан, і Лоренс Стерн. І зрештою літературознавча наука визнала О.Генрі “малим класиком американської літератури”.

Місце О.Генрі в історії національної літературної традиції є якщо не визначним, то, принаймні, досить помітним. На думку відомого російського формаліста Б.М.Ейхенбаума, “справжній О.Генрі — в іронії, що пронизує його новели, у гострому відчутті форми і традицій. Американці неодмінно хочуть довести подібність світоглядів Генрі і Шекспіра — так виражається “народна гордість”; російський читач у даному випадку не зацікавлений у порівняннях — він читає Генрі, тому що читати його весело, і цінує в ньому те, чого так не вистачає нашій літературі, — вдалість конструкцій, забавність сюжетних ситуацій і розв’язок, стислість і швидкість дії”.

Незбагненність письменницького дару О.Генрі, чиї твори літературна критика оцінює досить суперечливо, а читацький загал сприймає з незмінною цікавістю, дає підстави говорити про своєрідну магічну ауру його новел. Читацька цікавість зумовлена, насамперед невичерпністю письменницької фантазії, що перетворює банальні історії із сірої повсякденності на інтригуюче захоплюючі сюжети, в яких сентиментальність органічно поєднується з м’якою іронією, а пародійне обігрування найрізноманітніших літературних шаблонів сусідить зі стилістичною віртуозністю.

Тематичний діапазон творів О.Генрі навряд чи може бути названий дуже широким. Більшість дослідників суголосні в тому, що новели О.Генрі умовно можна поділити на три тематичні цикли: нью-йоркський, що є найбільшим за кількістю історій; техаський, герої якого — ковбої, фермери та інші мешканці американського Півдня і Заходу, а також “шахрайський” — цикл про пригоди гангстерів, афери та витівки віртуозів крутійського ремесла.

Нью-йоркський цикл, що представлений збірниками “Чотири мільйони”, “Запалений світильник”, “Голос міста” та “Ділові люди”, розгортає перед читачем широку панораму життя простих мешканців Нью-Йорка, який постає то як місто, сповнене великих сподівань і надій, то як місто-монстр, де в жалюгідних мебльованих кімнатах страждають і відстоюють своє право на існування чотири мільйони простих американців. Сама ж назва першого збірника є побудованою на контрасті метафорою. Річ у тім, що наприкінці 90-х років XIX ст. в американській пресі стало модним писати про подробиці приватного життя представників найбагатших родин Нью-Йорка. За ними, з легкої руки журналістів, міцно закріпилася узагальнююча назва “чотириста”. О.Генрі писав, що, обираючи заголовок для своєї першої збірки, він свідомо хотів привернути увагу читачів до життєвих колізій, заповітних мрій і втрачених ілюзій простих мешканців чотиримільйонного міста. “Я хочу, аби наші чотириста побували в шкурі чотирьох мільйонів”, — казав він, сподіваючись, що саме таким чином він зможе привернути увагу тих, хто має владу і гроші, до проблем звичайних людей. До речі, американський президент Теодор Рузвельт одного разу зізнався, що добитися прийняття закону про збільшення мінімального рівня заробітної плати для продавщиць його спонукала новела О.Генрі “Незакінчене оповідання”.

Сучасники новеліста, як відомо, незрідка закидали йому підкреслену асоціальність, однак таке звинувачення навряд чи було справедливим. У співчутливому ставленні до знедолених (“Фараон і хорал”, “В ім’я традиції”, “Чия вина”), у щирому прагненні привнести в похмуру буденність тих, хто важко заробляє свій хліб, життєдайну іскру надії (“Кімната на горищі”, “Зелені двері”), у гротескно-сатиричному зображенні моральної деградації так званих “господарів життя” (“Роман біржового маклера”, “Чарівний профіль”, “Дороги, які ми вибираємо”) відчутно проступає трагічний підтекст американської “ери процвітання і благополуччя”. Доволі іронічне ставлення новеліста до суто американської діловитості та підприємливості допомагає читачеві розгледіти за пристойним фасадом респектабельності і зовнішнього блиску душевну черствість, невблаганну жадібність, холодний розрахунок та жорстокість.

Нью-Йорк, якому судилося відіграти особливу роль в житті письменника, був тим містом, яке він по-справжньому любив. У розмові з одним зі своїх приятелів О.Генрі якось сказав, що хотів би прожити хоч би по одному року на кожній вулиці Нью-Йорка, де кожен дім приховує в собі якусь драму. Він з любов’ю прислухався до голосу цього великого міста, серцем відчуваючи його біль і радість. Один із найбільш щирих прихильників творчості новеліста, відомий літературний критик Генрі Джеймс Сміт у рецензії на збірку “Запалений світильник” писав: “О.Генрі, схоже, має щасливий дар — знаходити золоті самородки на асфальтових тротуарах. Якщо ж випадково його знахідка виявляється звичайнісіньким недопалком, ви з легкістю вибачаєте йому, оскільки все це, вочевидь, є частиною тієї яскравої і не передбачуваної гри, в яку він грає”.

Техаський цикл О.Генрі, що налічує майже сотню новел, розповідає про енергійних, сміливих і вільнолюбних людей, характери яких ще не спотворені руйнівним впливом урбаністичної цивілізації. Життя і побут суворих ковбоїв та працелюбних фермерів змальовуються з явною симпатією і добрим знанням справи. Інколи у новелах цього циклу лунає ледь відчутний ностальгійний мотив, такий собі присмак смутку з приводу того, що люди поступово перестають цінувати такі одвічні чесноти, як вірна дружба, людська гідність та сила духу. Вельми самобутні й несхожі на прагматично орієнтованих мешканців великих міст, герої-техасці живуть за своїми неписаними законами, мають власні уявлення про добро і зло, благородство і справедливість. Вони спроможні на самопожертву заради дружби (“Друг Телемах”, “Гіменеїв порадник”, “Викуп”) та високо цінують мужність, відданість і безкорисливість. Навіть жінки, що зображені в новелах техаського циклу, наділяються автором неабиякою фізичною силою і спроможністю гідно відповідати на виклики суворого життя, зберігаючи при цьому природну жіночість і привабливість (“Принцеса і пума”, “Маркіз і міс Саллі”, “Коловорот життя”).

До “шахрайського” циклу новел О.Генрі належать історії про витівки професійних аферистів (найчастіше це Джеф Пітере і Енді Такер), про пригоди гангстерів та різноманітних авантюристів. Безперечно, при створенні художніх образів так званих “благородних шахраїв”, які своєю поведінкою кидають виклик буржуазній моралі і ставлять під сумнів ідеали міщанської респектабельності (“Кафедра філантроматематики”, “Індіанський лікар”, “Шлюбна контора”), новеліст спирається на досвід своїх попередників — плідну західноєвропейську літературну традицію, що сягала корінням легенд про Робін Гуда і була згодом розвинена у творчості Ф.Шиллера (Карл Моор в трагедії “Підступність і кохання”), В.Гюго (Ернані в однойменній драмі), Дж.Байрона (Корсар у однойменній поемі).

Емоції, які викликають у читача зухвалі афери й дотепні витівки Джефа Пітерса і Енді Такера, мають здебільшого позитивне забарвлення. Річ у тім, що ці шахраї, які, до речі, мають свій власний “кодекс честі”, ніколи не вдаються до жорстокості чи насильства, а виявляють неабияку винахідливість і хитрість, використовуючи такі людські вади, як