Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

V ст., а то й VI ст. Поширення рослинних мотивів у зображеннях знаходить аналогії в християнському мистецтві східних областей Імперії. Там не любили зображати людей, віддаючи перевагу рослинам і таємним символам. Враховуючи відомості стосовно прибуття до Херсона проповідників саме звідти, особливості фресок не повинні викликати здивування. Напевно, це не остання знахідка такого роду, що її зберегла земля давньої Таврики.

Ювелірне мистецтво

Завдяки дослідженням ранньосередньовічних некрополів у музеях зберігається досить представницька колекція шедеврів ювелірного мистецтва, створених у Тавриці впродовж раннього середньовіччя. Деякі з цих виробів стали символами місцевого мистецтва тих часів. Серед знахідок особливу увагу привертають вироби, що були колись частиною парадних поясів або застібками для плащів — фібулами. Деякі різновиди пряжок навіть отримали власне найменування — «орлиноголові». Точніша назва, прийнята археологами, — «пряжки з орлиноголовим щитком». Ці вироби і справді закінчуються зображенням голови хижої птиці.

Виконані вони, зазвичай, зі срібла. Розміри часом досить солідні. Так, виріб із склепу 420 Скалистенського некрополя мав у довжину 18 см. Утім ширина поясу (збереглися залишки шкіри) теж була не маленькою — близько 7 см. Пташиних голів у пряжки дві: одна «виростає» з прямокутного щитка, прикрашеного вставками з невеликих камінчиків, червоною вставкою передано око пташки, на високій шиї показане пір’я; друга пташка — це язичок пряжки, досить масивний і теж зі вставками-оченятами. Пряжка вилита у формі, а потім до неї припаяно обойми для вставок. Датують цей шедевр ювелірного мистецтва VI (або V–VI) ст.

Разом з описаною вище пряжкою на кістках небіжчика було знайдено велику фібулу, також виконану зі срібла. Її довжина становила 22,7 см. Подібні фібули знаходять у готських похованнях по всій Європі.

Ще одна пряжка, знайдена в тому самому могильнику, хоча і не такої красивої орлиної голови, зате зображень пернатих на ній було три. Одне — масивна застібка-язичок, із відлитими зі срібла очима. А ще пара пташок розмістилася на щитку пряжки, вгорі та внизу. Це теж хижаки, з досить великими дзьобами, схожі радше на воронів, аніж орлів. Ціла сцена, можливо, пов’язана із давньої міфологією, адже Ворон — то птах бога Одіна. У центрі щитка — хрестоподібна розетка з кольоровою інкрустацією. Цей виріб мав не менші розміри, ніж перша з описаних нами пряжок.

Хто займався виготовленням усіх цих красивих речей? Дослідники вважають, що у VII ст. центр їх виробництва розташовувався на Боспорі. Це і не дивно — місто мало давню традицію виготовлення прикрас із золота та срібла, особливо для «варварів» . Ще скіфські володарі замовляли тут чимало коштовних речей. Змінювалася мода, замовники, але ювеліри Боспору уміли догодити всім. Деякі пряжки зроблені у візантійському стилі, мабуть, у Херсоні.

Лишилося з’ясувати, хто ж замовляв ці красиві речі. Ясна річ, поіменно встановити такий список навряд чи вдасться, але можна спробувати з’ясувати хоч б племінну приналежність. Адже «пташина» символіка має досить характерний вигляд. Якщо переглянути, наприклад, сторінки каталогу археологічної виставки під назвою «Готи», яка була організована у Мілані 1994 р., то можна виявити там чимало виробів, прикрашених головами орлів, що вельми нагадують кримські знахідки.

Географія їх поширення досить розлога — від Центральної Європи аж до Іспанії! Датування — з V по VII ст. Автори згаданого каталогу не сумніваються у приналежності подібних виробів готам. Згадані, до речі, у тому каталозі і кримські знахідки. На сторінках 129–131 можна знайти опис одного з комплексів із орлиноголовою пряжкою, розкопаного на Ескі-Кермені. У анотації етнічна атрибутація така: «гото-алани». Можливо, це слід розуміти так, що у Тавриці подібну пряжку могли носити і готи, і алани. До речі, креслення могили — з характерним для аланських традицій підбоєм вміщено на сторінці 130. Щоправда, цей розділ має загальну назву «Готи у Криму (V–VII століття)». З іншого боку, у деяких вітчизняних каталогах біля цих старожитностей можна побачити інше визначення — «алани».

Спостерігається певна різноманітність у поховальних звичаях, інвентарі, влаштуванні могил. Дослідники підійшли до тлумачення цих даних по-різному[175]. Одні вважали, що етнічну приналежність похованого слід визначати за «характерними типами речей», передусім — прикрасами. Є у похованні, скажімо, «орлиноголова пряжка» і фібули, прикраси, інкрустовані кольоровими каменями, — значить, поховання готське. Утім речі, виконані у «поліхромному стилі», знаходять і в могилах кочовиків, ті самі гунни дуже поважали цей стиль.

Або є, скажімо, у могилі сіроглиняний судина і бронзове дзеркало? Це означає, що поховання безумовно аланське. Але що робити, якщо небіжчик отримав як поховальні дари водночас орлиноголову пряжку, готську фібулу і дзеркало? Наступна важлива ознака — тип могили. Якщо це ями з підбоєм або склеп, то поховання слід рахувати аланським. А проте склепи використовували і жителі античних полісів, ті самі елліни. Якщо небіжчика спалювали — поховання явно готське. Але ж кремація була також характерна для похоронних традицій кочовиків (гуннів, булгар тощо), не кажучи про слов’ян. Словом, насправді розкласти «по поличках», радше поділити знайдені могили на готські, аланські та інші, так само, як і знайдені у них прикраси, виявилося, інколи неможливо.

Спадщина степових народів

Михайло Відейко

Мистецтво степових народів IV–IX ст. — гуннів, булгар, аварів, мадяр, підданих хозарського каганату представлене майже винятково творами декоративно-прикладного мистецтва, з яких найбільше збереглося виробів із металу. Частина цих речей, переважно із золота та срібла, виявлена у складі скарбів. Деякі з них є комплексами з поховальних пам’яток. Такою є специфіка джерел для вивчення давнього мистецтва у цьому випадку: трохи писемних джерел і археологія. На наборі речей, які дійшли до наших днів, відбилася певним чином також і специфіка побуту та існування у степах.

Розглядаючи твори давнього декоративно-прикладного мистецтва варто пам’ятати, що закарбовані на них образи пов’язані з релігійними та світоглядними уявленнями, мали для їхніх власників магічне значення. При цьому часто значущими були не лише самі зоб­раження, але їх кількість та контекст — і навіть кількість самих виробів, задіяних у тій чи іншій частині спорядження вершника, жіночого одягу тощо.

Інший бік питання — впливи мистецтва сусідніх народів та держав, особливо із власними розвинутими традиціями художнього ремесла, які могли (і були) упродовж століть законодавцями мод для своїх сусідів. Слід мати на увазі, що починаючи з кінця V ст. степове населення так чи інакше пов’язане з Тюркським каганатом, величезною державою, яка кілька століть певною мірою визначала історію у степах Євразії та їхніх найближчих околицях. При цьому географія походження речей, якими користувалися тюрки та пов’язані з ними кочові народи, охоплює величезну територію від Кореї, Китаю на Сході до Кавказу і Балкан та Центральної Європи на Заході, та Скандинавії на півночі. У степовому мистецтві відбилося знайомство та взаємодія із фінно-угорськими народами, слов’янським світом.

Поліхромний стиль гуннської доби

Зразки гуннського мистецтва, здобуті під час розкопок порівняно нечисленні, значно більше зразків мистецтва цієї епохи потрапило до приватних колекцій у другій половині ХІХ на початку ХХ ст., коли на півдні України йшло інтенсивне будівництво промисловості та залізниць. Саме тоді увагу вчених привернула величезна кількість виробів із золота так званого поліхромного стилю, з численними вставками із сердоліку та кольорового скла, переважно червоного. Датують ці вироби в межах кінця IV–V, початку VI ст.

Особливу