Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

У цей період набувають поширення діадеми у поліхромному стилі. Відзначимо, що декор мав переважно геометричний характер, хоча трапляються і сюжети, які будуть популярними і в подальші століття. Діадема з Керчі попереду увінчана стилізованим зображенням птаха, при цьому інкрустовані зеленими каменями круглі очі розміщено на крилах. Цікавою що на кожному крилі вміщено однакова кількість вставок — 9. Можливо, в цьому разі маємо справу з певним числовим кодом, який мав певне змістове навантаження. Платівки діадеми інкрустовано червоними вставками, розміщеними у чотири ряди.

Так, на іншій діадемі з Керчі бачимо зображення «дерева життя» з голівками птахів. Схожі композиції з птахами та деревом можна знайти і на колтах (жіночих прикрасах) того часу.

У поліхромному стилі виготовляли великий набір прикрас: сережки, височні кільця, лунниці, персні, фібули. Популярними були намиста з натурального каміння, в якому воно чергувалося із золотими намистинами.

Скарб Сент-Міклоша

Ми вже згадували на початку про ту обставину, що зразки мистецтва кочовиків, які відомі нам на території України для VI–IX ст. презентують декоративно-прикладне мистецтво тюркського світу та народів, на які це мистецтво справило великий вплив. Слід мати на увазі також, що історія степових народів та їхні художні традиції виявилися за століття настільки переплетені, що суперечки стосовно приналежності окремих виробів і комплексів тривають вже друге століття.

Яскравим прикладом цього є «скарб із Сент-Міклоща» на який вважають своєю культурною спадщиною мадяри, булгари, авари, кабіри та хозари. І хоча скарб цей знайдено на території, яка нині входить до складу Румунії, у давні часи тут встигли побувати всі степові народи, які перед тим кочували в степах України. Тому є велика вірогідність того, що саме звідти золоті вироби і були перевезені на захід від Карпат.

Знайдено скарб 1799 р. До нього входило 23 посудини загальною вагою близько 10 кг, виготовлені зі щирого золота. Шість із них являють собою яйцеподібні посудини з вузьким горлом, поверхня яких багато прикрашена різноманітними зображеннями. Крім того у скарбі є чаші, кубки, блюда, ритон. На кількох речах є написи, зокрема грецькими літерами та тюркськими рунами. Речі зі скарбу датовано VII–IХ ст. За цей час, зауважимо, територія, на якій виявлено золото, встигла кілька разів поміняти державну приналежність: спочатку вона була у межах Аварського каганату, а на початку IX ст. завойована булгарами хана Крума. Можливо, саме тоді й було заховано скарб. А може, це сталося пізніше, коли у слов’ян, які мешкали в цих місцях, почався конфлікт з булгарами.

Стосовно місця виготовлення речей зі скарбу та майстрів, які долучилися до цього, є низка теорій, одна з яких стверджує кримське походження золотого посуду. Щоправда, із цим висновком не вповні збігається переклад вибитого грецькими літерами напису, який повідомляє цю чашу виготовив «жупан Боїл» — «BOYHΛA.ZOAΠAN». Річ у тім, що «жупан» — титул, який уживано для керівників адміністративної одиниці — жупи — частини державного утворення у слов’ян, які розселилися у Центральній та Південно-Східній Європі. У Тавриці-Криму невідомо про існування слов’янських «жуп» та відповідно — «жупанів». Є у скарбі і речі візантійського походження.

Це один із небагатьох скарбів, які можна побачити образу в кількох музеях Європи: оригінал виставлено у Відні, в Природничому музеї, копії — у Будапешті, Софії та селі, де знайдено скарб (а влада Румунії сподівається на передачу його за місцем знаходження).

Сюжети, які зображено на посуді, мають відношення до міфології багатьох народів: є тут іранські елементи (зображення фантастичних птахів) та типові для тюрків (олені). Серед птахів ідентифіковано міфічного птаха Гаруду, який піднімає людську душу (або людину) у вищий світ. Чаші на ніжках, прикрашені об’ємними зображеннями голів биків, нагадують про жертовний посуд попередніх епох.

Однак найпопулярнішим виробом зі скарбу є посудина. В одному з медальйонів якої викарбувано степового воїна-вершника у повному обладунку зі списом у руці. Другою рукою він веде за волосся полоненого ворожого вояка. Обидва зображення є цінним іконографічним джерелом для реконструкції обладунків та озброєння та спорядження коней кочовиків VII–IX ст. на теренах Європи. У іншому медальйоні на цій посудині можна побачити грифона під час полювання.

Вершники, пояси і збруя

Поруч із доволі реалістичним зображенням вершника на посудині з Сент-Міклоша маємо багато виробів степових майстрів різного часу, де вершники зображені досить схематично, але дещо в іншому контексті.

У Хозарії упродовж VIII–IХст. були популярними амулети — схематичне зображення вершника, вписане у коло. Вершника різного ступеня реалістичності (іноді можна розрізнити деталі одягу і обладунку) зображували як при зброї (лук, спис, шабля, сокира), так і без неї. Подібні зображення, зокрема і не вписані в коло, були популярні і в іншого степового населення, а також їхніх північних сусідів — фінно-угорських народів. Дослідники вважають, що тут зображено епічного героя, богатиря-мисливця, який подорожує або відправився на полювання.

Життя героїчного Вершника було сповненим небезпек, для подолання яких легковажним було б покладатися лише на зброю та вдачу. Виживання — причому не лише фізичне, а й збереження Душі воїна вимагало звертання до вищих Сил і відповідних оберегів. У походах воїн був оперезаний поясом, а вірний кінь мав збрую. Ці дві речі давні розглядали як вмістилища душі того, хто ставав на стежку війни. Тому, до речі, їх не можна було нікому передавати — що чудово пояснює покладання цих речей у поховання. Одночасно і пояс, і збруя були символами війни.

Інколи реставраторам доводиться чимало попрацювати, відновлюючи вироби давніх майстрів, що пролежали понад тисячу років у землі. Наприклад, 1966 р. у похованні аварського воїна, що його виявили поблизу с. Роздольне у Криму були знайдені залишки пояса, прикрашеного розкішними накладками[176]. Щоправда, у момент знахідки вироби з металу мали далеко не кращий вигляд. Їхня поверхня була покрита досить щільним шаром іржі бурого кольору, з-під якого місцями було видимим золото і зелень, — мідь, що окислюється, а також вставки з кольорового скла.

Спочатку була розроблена ціла програма досліджень — треба було встановити, що є шаром іржі, як він утворився — і лише тоді визначити, що можна зробити для реставрації рідкісної знахідки. Шар іржі з домішкою оксидів міді і кристалами срібла місцями досягав 3 мм. Він утворився через те, що вироби лежали в шарі насиченого шарами ґрунту (степовий Крим все-таки), в якому за наявності поблизу залізного предмета (і за наявності вологи) утворилася... гальванічна схема. Залізо як елемент із вищим електричним потенціалом перекочувало на поверхню пластин, що були виконані з використанням золота і сріб­ла (з домішкою міді).

У подібних екстремальних умовах без особливих втрат змогли уціліти лише золото, кольорові камені і скло, та ще мастика, розроблена давніми умільцями для кріплення вставок. Її склад встановили за допомогою інфраспектроскопії. Виявилося, що це суміш із каоліну і оксиду кремнію, складена на основі якогось масла. Вставки були виконані їх лазуриту, малахіту і скла. Для того щоб скло виглядало красиво, під нього підкладали золоту фольгу.

Продукти корозії довелося видаляти механічним дорогою. Потім за допомогою сучасних хімікатів укріпили метал, що зберігся (срібло, кульки, що напаяли, — на 60–75 % — золото, останнє — домішка міді та срібла). Скляні та кам’яні