Читати книгу - "Американська трагедія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перед мальовничим колом розкинутих на березі озера наметів сидів Харлей Бегот в яскравому светрі та білих штанах тонкого сукна і ладнав свою рибальську снасть. У деяких наметах було відкинуто передні полотнища — і всередині можна було мигцем побачити Сондру, Бертіну та інших дівчат, що переодягались після недавнього купання. Компанія була така добірна, що у Мейсона виник сумнів, чи розумно з політичного і громадського погляду прямо заявляти про те, які причини привели його сюди. Він волів краще поки що промовчати і поринув у роздуми про контраст між юністю Роберти Олден або своєю власною — і життям цієї молоді. Зрозуміло, думав він, людина з кола Гріфітсів може так підло й жорстоко повестися з дівчиною, подібною до Роберти, і при цьому мати надію залишитися непокараною.
І все-таки, прагнучи добитися свого всупереч усім ворожим силам, які можуть перегородити йому шлях, він, нарешті, підійшов до Бегота і дуже кисло (хоч і старався щосили здаватись благодушною і товариською людиною) сказав:
— Гарне місце для табору!
— Атож… І ми так думаємо., — процідив Бегот.
— Це все, напевно, компанія з дач біля Шейрона?
— Та-ак… Головним чином з південного і західного берега.
— Але тут немає нікого з Гріфітсів? Тобто крім містера Клайда?
— Ні. Вони, здається мені, ще досі в Грінвуді.
— І ви знайомі особисто з містером Клайдом Гріфітсом?
— Ну, звичайно. Він з нашої компанії.
— А ви часом не знаєте, чи давно він тут, тобто, я хочу сказати, — у Кренстонів?
— Здається, з п'ятниці. У всякому разі я його побачив у п'ятницю вранці. Але ви можете його самого спитати про це, він незабаром прийде, — одрубав Бегот, подумавши, що м-р Мейсон стає трохи настирливим із своїми розпитуваннями; до того — він людина не їх з Клайдом кола.
У цей час з’явився Френк Гаррієт з тенісною ракеткою під пахвою.
— Куди, Френк?
— Гаррісон сьогодні вранці розчистив корти, — спробую там заграти.
— З ким?
— З Вайолет, Надіною і Стюартом.
— А там є місце для другого корту?
— Авжеж, там їх два. Візьми Бертіну, Клайда та Сондру і приходьте всі туди.
— Може, коли кінчу з цим.
І Мейсон зразу подумав: Клайд і Сондра. Клайд Гріфітс і Сондра Фінчлі — та сама дівчина, чиї записочки та візитні картки зараз у нього в кишені. Може, він побачить її тут з Клайдом і пізніше зможе поговорити з нею про нього.
В цю хвилину Сондра, Бертіна і Вайнет вийшли з своїх наметів. Бертіна крикнула:
— Харлей, не бачили Надіну?
— Ні, але тут був Френк. Він сказав, що йде на корт грати з нею, Вайолет і Стюартом.
— Он як! Ходімо, Сондра! Вайнет, ходім! Подивимось, що це там за корт.
Назвавши Сондру на ім’я, Бертіна обернулась і взяла її під руку, і таким чином Мейсон мав нагоду глянути хоч би мигцем на дівчину, яка так трагічно і, без сумніву, сама того не знаючи, витіснила Роберту з серця Клайда. І Мейсон міг навіть переконатись, що вона набагато красивіша і набагато краще вдягнена, — та, інша, і мріяти не могла, що коли-небудь матиме такі вбрання. І ця жива, а та, друга, лежить мертва у бріджбурзькому морзі.
Троє дівчат, узявшись за руки, пробігли повз Мейсона, який дивився на них, і Сондра на бігу крикнула Харлею:
— Якщо побачите Клайда, скажіть, нехай іде туди, гаразд?
І Харлей відповів:
— Ви думаєте, вашій тіні треба про це нагадувати?
Мейсон, захоплений барвистістю оточення і драматизмом подій,
уважно і навіть схвильовано стежив за всім. Тепер йому було зовсім ясно, чому Клайд хотів позбутися Роберти, — ясні його справжні, приховані мотиви. Ця красива дівчина і вся ця розкіш — от до чого він поривався. Подумати тільки, що молодий чоловік в його віці і з його можливостями дійшов до такого страхітливого вчинку! Неймовірно! І всього через якихось чотири дні після вбивства тієї бідолашної дівчини він весело проводить час з цією красунею, сподіваючись одружитися з нею, як Роберта сподівалась вийти за нього заміж. Неймовірні підлоти трапляються в житті!
Побачивши, що Клайд не з’являється, він уже хотів назвати себе, а потім обшукати і вилучити його речі, але тут прийшов Ед Суенк і, кивнувши головою, запропонував Мейсонові піти за ним. Увійшовши в ліс, Мейсон зразу побачив у затінку високих дерев не більш, не менш, як Ніколаса Краута, і з ним стрункого, добре вдягненого молодого чоловіка, приблизно того віку, який було вказано в прикметах Клайда. З воскової блідості його обличчя Мейсон вмить зрозумів, що це і є Клайд, і накинувся на нього, як розлючена оса або шершень. А втім, спочатку він спитав у Суенка, де і хто затримав Клайда, а потім пильно, критично і суворо подивився на нього, як і належить тому, хто втілює в собі могутність і велич закону.
— Отже, ви і є Клайд Гріфітс?
— Так, сер.
— Так от, містер Гріфітс, мене звуть Орвіл Мейсон. Я прокурор округу, де лежить Біг-Бітерн і озеро Грасс. Я гадаю, ви добре знаєте ці місця, правда ж?
Він зробив паузу, щоб перевірити, який ефект справить його в’їдливе запитання. Однак, проти його сподівань, Клайд не здригнувся перелякано, а тільки уважно дивився на нього темними очима, і цей погляд виказував величезне нервове напруження.
— Ні, сер, не можу сказати, що знаю.
Поки він ішов сюди лісом у супроводі Краута, в ньому з кожним кроком зміцнювалось глибоке, непохитне переконання, що, хоч би які були докази, він не сміє говорити ні слова про себе, про свої відносини з Робертою, про поїздку на Біг-Бітерн і на озеро Грасс. Не сміє. Це однаково, що визнати себе винним у тому, в чому він насправді не винен. І ніхто ніколи не повинен думати — ні Сондра, ні Гріфітси, ні будь-хто з його світських друзів, — що він міг бути винен у таких думках. А вони ж усі тут, на відстані окрику, і першої-ліпшої хвилини можуть підійти і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська трагедія», після закриття браузера.