Читати книгу - "Американська трагедія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А Мейсон, роздратований затятістю Клайда, дивився на нього, як на незнаного, але небезпечного звіра; а втім, помітивши розгубленість Клайда, він вирішив, що, без сумніву, швидко змусить його зізнатись. І він провадив далі:
— Ви, звичайно, знаєте, в чому вас обвинувачують, містер Гріфітс?
— Так, сер, мені щойно сказав оцей чоловік.
— І ви визнаєте себе винним?
— Звичайно, ні, сер! — заперечив Клайд.
Його тонкі, тепер побілілі губи міцно стулились, в очах відбився невимовний, глибоко прихований жах.
— Що? Яка нісенітниця! Яка зухвалість! Ви заперечуєте, що в минулу середу і четвер були на озері Грасс і на Біг-Бітерні?
— Так, сер.
— В такому разі,— Мейсон випростався, прибравши грізного інквізиторського вигляду, — ви, мабуть, будете заперечувати і своє знайомство з Робертою Олден — з дівчиною, яку ви повезли на озеро Грасс і з якою потім, у четвер, поїхали кататися по Біг-Бітерну? З дівчиною, з якою ви зустрічались у Лікурзі протягом усього цього року і яка жила у місіс Гілпін і працювала у вашому відділі на фабриці Гріфітса? З дівчиною, якій ви подарували на різдво туалетне приладдя? Чого доброго, ви ще скажете, що вас звуть не Клайд Гріфітс, що ви не живете у місіс Пейтон на Тейлор-стріт і що всіх цих листів і записочок від Роберти Олден і від міс Фінчлі не було у вашій скрині?
Кажучи це, Мейсон витяг з кишені пачку листів та візитних карток і почав розмахувати ними якраз перед носом Клайда. З кожною фразою він усе більше наближав до Клайда своє широке обличчя з плоским зламаним носом і виставленим наперед підборіддям, і очі його виявляли пекучу зневагу. А Клайд щоразу сахався, і льодяний холод пробігав у нього по спині, проймаючи серце і мозок. Ці листи! Вся ця обізнаність! А там, в його наметі, в чемодані, всі останні листи Сондри, в яких вона укладає плани втечі з ним цієї осені. І чому він не знищив їх! І тепер цей чоловік може знайти їх, — звичайно, знайде, — і ще, чого доброго, почне допитувати Сондру і всіх інших. Клайд зіщулився, і всередині в нього похололо. Згубні наслідки його так погано задуманого і погано виконаного плану придавили його, як світ, що ліг на плечі слабосилого Атланта.
І однак, почуваючи, що треба щось сказати і при цьому не признаватися ні в чому, він, нарешті, відповів:
— Я справді Клайд Гріфітс, але решта — все невірно. Я нічого не знаю про це.
— Та облиште, містер Гріфітс! Не намагайтесь мене обдурити. З цього нічого не вийде. Ваші хитрощі вам анітрохи не допоможуть, а я не маю часу. Не забувайте, що всі ці люди — свідки, і вони вас чують. Я був у вас в кімнаті і в моєму розпорядженні ваша скриня і листи міс Олден до вас — незаперечний доказ того, що ви знали цю дівчину, що ви залицялись до неї і звели її минулої зими, а пізніше, коли вона завагітніла від вас, спочатку відправили її додому, а потім задумали цю поїздку — для того, щоб повінчатись, як ви їй сказали. Так, що й казати, ви повінчали її! З могилою, — от як ви її повінчали! — з водою на дні Біг-Бітерну! І тепер, коли я кажу вам, що у мене в руках усі докази, ви заявляєте мені у вічі, ніби навіть не знаєте її. Ах, чорт забери!
Він говорив дедалі голосніше, і Клайд боявся, що його можуть почути в таборі і Сондра, почувши, може прийти сюди. Приголомшений, знесилений несамовитим смерчем нищівних фактів, якими засипав його Мейсон, Клайд відчув, як судорога стисла йому горло, і ледве стримувався, щоб не заламувати руки. І, однак, на все це він відповів тільки:
— Так, сер.
— Ах, чорт забери! — повторив Мейсон. — Тепер мені ясно, що ви могли вбити дівчину і втекти саме так, як ви це зробили.
І незважаючи на її вагітність! Зрікатись її листів до вас! Та ви з таким самим успіхом можете заперечувати, що ви тут і що ви живі! Ну, а ці картки і записки — що ви про них скажете? Вже, звичайно, вони не від міс Фінчлі? Ну-бо? Зараз ви почнете запевняти мене, що це не від неї.
Він помахав ними перед носом Клайда. І Клайд, розуміючи, що Сондра зовсім поряд і, значить, справжнє походження листів може бути одразу ж встановлене, відповів:
— Ні, я не заперечую, що це від неї.
— Дуже добре. А оці листи, що лежали там же, у вашій скрині, в тій же кімнаті,— вони не від міс Олден?
— Я не бажаю про це говорити, — відповів Клайд, мимоволі мигаючи, бо Мейсон розмахував перед ним листами Роберти.
— Ну, знаєте! — Мейсон розлючено цмокнув язиком. — Яка нісенітниця! Яка зухвалість! Ну, гаразд, зараз не варто про це турбуватись. Настане час, коли я легко доведу це. Але як ви наважуєтесь усе заперечувати, знаючи, що у мене є докази, — от чого я не можу зрозуміти! А картка з вашим власноручним написом? Ви забули вийняти її з чемодана, який міс Олден, на вашу вимогу, залишила на станції Ган-Лодж, хоч свій чемодан ви взяли з собою, містер Карл Грехем — містер Кліфорд Голден — містер Клайд Гріфітс! Картка, на якій ви написали: «Берті від Клайда. Поздоровляю з різдвом!» — пригадуєте? Ну, так ось вона! — І Мейсон витяг з кишені картку і махнув нею перед самим носом Клайда. — Це ви теж забули? Ваш власний почерк! — І помовчавши, але не дочекавшись відповіді, він додав: — Ну і йолоп же ви! Теж мені злочинець, якому навіть забракло розуму не брати своїх ініціалів для фальшивих імен, що за ними ви сподівались приховатись, містер Карл Грехем — містер Кліфорд Голден.
Однак Мейсон добре розумів, наскільки важливим для нього є зізнання Клайда, і він намагався зміркувати, як добитися цього тут же на місці. І раптом застигле від жаху обличчя Клайда навело прокурора на думку, що, мабуть, він заляканий до німоти. І Мейсон несподівано змінив тактику, — принаймні знизив голос і розправив грізні зморшки на лобі і біля рота.
— От що, Гріфітс, — почав він далеко спокійніше і простіше. — Обставини склались так, що ні брехня,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська трагедія», після закриття браузера.