Читати книгу - "Зірка, що пролетіла повз, Герцог Фламберг"

Сонячні промені, пробиваючись крізь забруднені вітражі старовинної книгарні, танцювали на сторінках товстої книги, що лежала на маленькому столику біля вікна. Скляні фрагменти вітражів, колись яскраві та різнобарвні, тепер були потьмянілими від часу, наче спогади про минулу красу. Промені світла, проходячи крізь них, розбивалися на тисячі крихітних веселок, що переливалися на сторінках книги, утворюючи мереживо з кольорових плям.

За книгою сиділа Вікторія, заглиблена у світ минулого. Її руде волосся, подібне до розсипаного золота, спадало м'якими хвилями на плечі, обрамляючи обличчя з ніжними рисами. Великі очі кольору морської хвилі були широко розкриті, в них відображалося захоплення і цікавість. Здавалося, що вона бачить не чорні літери на папері, а яскраві картини, що оживали перед її внутрішнім поглядом. Її довгі вії відкидали тінь на щоки, підкреслюючи ніжність рис.

Малий столик, на якому лежала книга, був заставлений різноманітними дрібничками: старенькою ручкою, пляшечкою з водою, засушеною квіткою, яка призначалася в якості закладки між сторінки. Повітря в кімнаті було просякнуте ароматом старого паперу, пилу та свічок, що тихо тріскотіли на полицях з книгами. Свічки, відлиті у формі різних фігур, відбивалися в темному дереві полиць, створюючи таємничу атмосферу.

Вікторія жила у світі своїх мрій, де кожна сторінка книги відкривала нові таємниці минулого. Вона могла годинами сидіти, занурившись у читання, забуваючи про навколишній світ. Її уява переносила її в далекі країни, до героїв улюблених романів, дозволяючи переживати їхні пригоди разом з ними.

У той момент, коли вона читала про сумну долю Марусі Чурай з роману "Кляті вечорниці", у двері книгарні увірвався порив вітру, відкинувши важкі портьєри і закружлявши сторінки відкритої книги. Разом з вітром у книгарню зайшов він, Денис. Високий, худий, з волоссям кольору темного шоколаду, що падало на лоб недбалими пасмами, він нагадував героїв романтичних романів, яких Вікторія так любила читати. Його очі, хоч і були темними, випромінювали внутрішнє світло, свідчили про багатий духовний світ і таємниці, які він ретельно приховував під маскою байдужості. Він блукав між полицями, шукаючи щось особливе, але його погляд постійно повертався до дівчини біля вікна. Її образ, ніби магнітом, тягнув його до себе.

Серце Дениса завмерло від хвилювання, коли він наближався до неї. Здавалося, що час сповільнився, а все навколо застигло в очікуванні. Він зупинився перед її столиком, відчуваючи, як щоки його вкриваються гарячим рум'янцем. Протягнувши руку, він обережно поправив пасмо її рудого волосся, що випало з коси. Це був несвідомий жест, але він наповнив повітря електрикою.

– Вибачте, що перебиваю, – промовив він тихим, трохи хрипливим голосом. Його голос був глибоким і мелодійним, як звуки старовинного рояля. – Я просто не міг не помітити, яку цікаву книгу ви читаєте. "Кляті вечорниці"... Цей роман завжди мене вражав своєю трагічністю.

Вікторія відірвала погляд від книги і подивилася на нього. Її очі зустрілися з його, і в ту мить між ними пробігла іскра. Це було не просто знайомство, це було зіткнення двох сердець, що шукали розуміння. В її очах він побачив віддзеркалення своєї власної душі, сповнену мрій, туг і прагнень.

Вони стояли так кілька секунд, ніби зачаровані один одним. Повітря навколо них наелектризувалось, і здавалося, що в цій маленькій книгарні відбувається щось особливе, щось, що змінить їхні життя назавжди. Над ними, крізь забруднені вітражі, сяяло тепле сонячне проміння, освітлюючи їхні обличчя, ніби благословляючи цей момент.

– Я завжди захоплювалася Марусею Чурай, – тихо відповіла Вікторія, не відводячи від нього погляду. Її голос звучав як музика, спокійна і мелодийна. – Її доля настільки трагічна, але водночас і прекрасна.

– Історія повторюється, – посміхнувся Денис. – Можливо, і в нашому житті є місце для чогось великого і трагічного, але водночас і прекрасного. І хто знає, можливо, саме ця книга стане початком нашої власної історії.

І в цей момент вони обидва зрозуміли, що їхнє знайомство – це не просто випадковість. Це було щось більше, щось, що об’єднало їхні душі в єдине ціле під знаком загадкової зірки, що світила в їхніх серцях. А книгарня, зі своїми старими книгами і приглушеним світлом, стала свідком народження нового почуття, що обіцяло їм багато незабутніх моментів.