Читати книгу - "Любисток, Роман Олійник (Argonayt)"

– Доброго ранку, Віталію Сергійовичу! – чемно привіталася медсестра просунувши голову в напіввідкриті двері ординаторської. – Викликали?

– Привіт, Наталю! – прогудів басом Вінні Пух на мить відірвавши погляд від екрану ноутбука. – Так викликав. В сьомій палаті маємо нового пацієнта. Прослідкуй щоб він сьогодні здав всі аналізи.

– Гаразд. Зараз же загляну до нього і зроблю все що потрібно.

Сьома палата у їхньому відділенні була платною. Там поселяли хворих котрі мали фінансові можливості на те щоб дозволити собі додатковий комфорт і особливе обслуговування медперсоналу. Частенько ці пацієнти буквально доводили до сказу лікарів, медсестр і санітарок своїми непомірними забаганками та недолугими примхами. Але гроші, як то кажуть, не пахнуть, тож доводилося зціплювати зуби і мовчки терпіти навіть відверту зневагу й неприховане хамство.

Наталя недолюблювала таких «елітних» хворих, тож тепер кожен крок в сторону палати номер сім псував її настрій все більше й більше. Відчинивши потрібні двері медсестра сухо кинула:

– Добридень пацієнте! Готові до здачі аналізів?

– Так.

Чоловічий голос який вимовив цю коротку відповідь видався жінці чимсь дуже знайомим. Вона уважно вгляділася в риси обличчя хворого, що  безтурботно розлігся на лікарняному ліжку, і таця з медичними інструментами ледь не випала з враз затремтілих рук Наталі.

– Любисток, ти? – зірвалося з вуст ошелешеної медсестри.