Читати книгу - "Він пахне цитрусами, імбиром та медом..., MaraVilna"

***

Він любить цей період. Різдвяні канікули це його час, адже він сам народився у святкові дні. Мама називала його найбільшим дивом та найціннішим подарунком у своєму житті. Бабуся звала зимовим ведмедиком, дарувала багато любові, тепла і завжди пекла для нього велику гору імбирного печива! Техьон любить саму зиму. З цим часом року пов'язано багато хороших спогадів, які він дбайливо ​​зберігає у своєму серці. 

Він любить блукати зимовими вулицями, торговими центрами, що завжди обростають прикрасами та безліччю різнобарвних вогників на гірляндах, рясніють різноманітними смаколиками та подарунковими оброгтками. Там обов'язково є величезна ялинка, красиві фотозони, приємна різдвяна музика та багато тематичних товарів. Все просякнуте запахом хвої, цитрусів та випічки. Він любить вибирати й дарувати подарунки, адже радість в очах рідних неоціненна. 
На цей раз з ним енергійний Хосок. Його любов до життя та заливистий сміх наповнює будь-яку прогулянку легкістю, добротою та радістю. Чон любить ці свята не менше Техьона й ідея вибратися за покупками разом була охоче прийнята. На Різдво та Новий рік графік завжди забитий, тому вихід у люди спланований заздалегідь, адже решту днів після розписані по годинах. 

— Зайдімо сюди, м-м-м? — Чон щільніше натягує маску і вказує на один із блискучих магазинів, за скляною вітриною якого манливо поблискують різної висоти ошатні ялинки, прикраси, якесь святкове кухонне начиння і, мабуть, величезна кількість всього іншого, на що обов'язково треба подивитися. Тільки ось увагу Чона спочатку привернув явно не сам магазин, а хитрий хід власника, який поставив симпатичну дівчину в ковпаку й ошатній новорічній сукні біля входу. Дівчина роздає листівки, запрошує в магазин, брязкає бубонцями на високих смугастих гетрах і яскраво посміхається, залишаючи легкий уклін кожному відвідувачу. 

— Зайдімо, — Техьон поблажливо хитає головою, поправляючи волосся і свою маску. Вільні прогулянки теж розкіш, добре що в будні в таких місцях не так багато відвідувачів. 
Дівчина кланяється, вручає кожному по глянсовій листівці та посміхається. Заходячи в подібні магазини ніби занурюєшся в атмосферу свята. Хочеться залишитися тут довше, щоб якнайбільше забрати із собою цього чарівного відчуття.


Просторим закладом снують декілька десятків відвідувачів, що цілком підходить хлопцям. 

— Я туди, виберу солодощі хлопцям, — Чон вказує на відділ трохи в глибині і цілеспрямовано рухається до мети, знаючи пристрасть друга до повільного ходіння по таких місцях. Техьон коротко киває і прямує до відділу з прикрасами. Хоча його квартира і простоїть практично всі свята на самоті, все одно хочеться її прикрасити. Тільки ось підійшовши ближче він чує брязкіт розбитого скла і стає свідком зовсім неприємної розмови. Тендітна маленька дівчина, в такій же уніформі, як і її колега на вході, вислуховує гнівну тираду на свою адресу від відвідувачки. Він бачить як сутулюються маленькі плечі, а витончені пальчики смикають поділ сукні, що, потрібно визнати, чудово сидить на стрункій фігурі. Коли жінка поспішно йде, прихопивши з собою і своє непосидюче чадо, дівчина нерухомо схиляється над розбитою іграшкою, похмуро опускаючи голову. Хвилі темно-каштанового волосся ніби  рідкий шовк, плавно перетікають вперед, тягнуться до підлоги. 

— Божечко, це вже шоста за останні два дні в тебе! — повз нього пробігає ще одна співробітниця, кидаючи коротку фразу і Техьон усе розуміє. — Люба, ти так нічого не заробиш цього місяця. Боже! На касі печиво скінчилося, покупці чекають. Прибери це, потім щось придумаємо. 

Техьон робить крок, але завмирає, бачачи як дівчина згинається навпіл і тихо схлипує. Довге, красиве волосся в якийсь момент таки торкається підлоги, з легким характерним дзвоном маже по осколках. Ясна річ вона плаче. Він чітко розуміє, що має зробити і робить. 

Кілька широких кроків і він підходить до дівчини, присідає поруч і починає згрібати уламки у квадратну картонну коробку. Її мініатюрні долоні з тонкими, витонченими пальчиками незграбно торкаються гострих шматків скла і вона не помічає його до того моменту, поки він не перехоплює упаковку від іграшки. 

— Вибачте, мені дуже потрібно придбати кілька коробок з розтрощеними ялинковими прикрасами, бажано штук шість. Не допоможете мені? 

Мей здригається, розуміючи, що забулася, на швидку руку незграбно стирає сльози з обличчя тильною стороною долоні, схоплюється на ноги і кланяється завчено, чемно. Її робота посміхатися, консультувати та продавати. Але ніяк не псувати відвідувачам магазину настрій своїм заплаканим виглядом. 

— Вибачте! Будь ласка вибачте. Що, кажете, вам потрібно? — ще раз кланяється дівчина, перепитуючи, адже зовсім не второпала суті питання і нарешті піднімає очі на відвідувача. 

Зустрічаючись з ним поглядом, мимоволі робить дрібний крок назад і ковтає. 
Високий, у красивому стильному пальто, хлопець, тепло дивиться з-під довгого чубчика і явно посміхається, за щільною, посадженою до самих очей маскою не розгледіти обличчя, але очі висловлюють все. 

— Мені потрібно це. — Техьон показує долонями обох рук на підлогу, але буквально провалюється у теплих, хоч і сумних, карамельно-шоколадного кольору, очах. Від цього мимоволі ухає в грудях і він скидає брови вгору, дивуючись власної реакції. 

Вона як милий, до щемливого гарний, чистий морозний візерунок на склі. Такий самий витончений, тендітний і неповторний. Такий же ніжний, зітхни на нього, і він розтане без сліду. 

Його оксамитовий, низький голос пускає мурашки її тілом, і Мей часто плескає довгими віями, відступає ще крок і перестає розуміти, що відбувається. Він серйозно зараз чи вирішив пожартувати з неї від нудьги? 
За іскринками в його очах є щось липке, тягуче, без натяку на грубість, але... 

— Я чув у вас є ще п'ять таких? Мені потрібні усі. - Техьон відмирає першим. 

— Пробачте, — вона складає руки перед собою на поділ сукні і знову кланяється. — Це не набір, ця іграшка зіпсована, я можу порадити вам щось інше? 

— Ні, — Техьон посміхається в маску і тягне своїм терпким голосом, переходячи на шепіт. — Мені потрібні саме ці. 

Вона знову піднімає на нього погляд. Зараз він більш твердий, блискучий від нещодавно пролитих сліз і ще більш привабливий, серйозний. Вона кілька секунд мовчить, вивчає, запитуючи ще раз одним поглядом: чи не знущається він, чи не скривдить розсміявшись в обличчя. 
Але за мить її плечі опускаються, а на губах з'являється перша, з їхньої короткої зустрічі, скупа але щира посмішка. Ніжна і до одуру зворушлива, така, якою хочеться посміхатися у відповідь, на яку хочеться дивитись. 

Дівчина буквально на мить перестає бути консультантом магазину і говорить як звичайна людина з вдячністю. Їй стає зрозумілою причина його поведінки. 

— Дякую вам велике, але не треба. — Мей складає два плюс два. Він став свідком ситуації, почув слова Лін та просто пошкодував її. Від цього хочеться розплакатися ще сильніше, адже він абсолютно незнайома людина, яка проходить повз... Люлина, яка звернула на неї увагу і зараз робить те, чого давно вже ніхто не робив - піклується. 
Можливо, такі як він ще можуть вилікувати посірілий світ своєю добротою. 
У грудях приємно щемить, ніби від ностальгії, що наринула так невчасно. — Проте я вам дуже вдячна, чесно. 

— Почув би ваш роботодавець… — Техьон сує руку в кишеню, дістає пастельно-блакитного кольору хустинку і робить обережний крок до дівчини, ніби боячись злякати. Вона тримає дистанцію, як поранене оленя, але пропускає трохи лагідного тепла крізь свій, майже невидимий панцир, зрозумівши його наміри. 
Техон хотів би зробити все сам, адже бажання торкнутися до неї викликало чи не ломоту в пальцях, але він стримує себе і просто простягає хустинку. 

— У вас кров на руках. 

Її очі округляються в паніці, вона швидко оглядає свої руки, судомно підіймає манжети і він бачить старі шрами, що знову швидко ховаються під тканиною. 
Вона справді помічає кілька досить великих порізів на долоні. Пара в'язких крапельок уже встигла розбитися об підлогу, і вона знову відчуває незручність. Її губи бліднуть і дівчина то підтискає їх, то знову відкриває, хапаючи ротом повітря. У пам'яті спливають зовсім неприємні картини з минулого. 
Пошкоджена рука стискається в кулачок, пропускаючи крізь пальці кілька червоних доріжок. 

— Давайте я вам допоможу, — Техьон не питає, а просто ставить перед фактом, попереджає, адже розуміє, що їй стає погано. Тендітна, гарна дівчинка зі шрамами зачіпає щось в його душі, прив'язує… Він підхоплює під лікоть і одразу ж накриває ранки, що кровоточать, хустинкою, притискає тканину до порізу, й дозволяє спертися на себе. 

— Вибачте, — ледве ворушить губами Мей, намагаючись тримати себе в ясному розумі. — Мені погано від виду крові, навіть своєї власної. 

— Все гаразд, я тримаю. — Техьон мабуть здогадується чому й перехоплює щільніше, за плечі, і, побачивши неподалік прикрашену для відвідувачів лавку, веде дівчину туди, дбайливо усаджує і присідає навпроти, знизу вгору заглядаючи в миловидне личко. 

Крихка, бліда, явно втомлена і виснажена, з чимось важким у минулому. Але зворушливо гарна. Його обличчя поколює від бажання стягнути маску і наблизитися. 

— Що трапилося? — чується стурбований голос Чона і Техьон встає на ноги, продовжуючи притримувати дівчину за плече. 

— Дай води, будь ласка, — Хосока просити двічі не потрібно, він вивуджує зі своєї сумки пляшку з водою, прокручує запаяну кришку і подає другові. Техьон знову схиляється до дівчини. 

— Ось, випийте. 

Мей соромно, її знобить і справді хочеться пити. Вона на ногах уже п'ятий день поспіль з самого ранку до пізнього вечора. Морально, фізично вона висушена, знекровлена. Скільки б не намагалася, ніяк не може пристосуватись до такого нелюдського режиму роботи. І причиною, через яку вона все ще тут залишається, є більш менш достойна платня.
Їй потрібно ще трохи зібрати… 

Незнайомий хлопець, випадковий відвідувач, надто добрий з нею, дивиться надто тепло та стурбовано, допомагає випити води та прийти до тями. Це обеззброює, недоречно розслаблює.
Давно забуте відчуття, коли тебе підтримують і навіть турбуються слабкістю сковує кінцівки, тремтить у кінчиках пальців та в очах. 

Від нього пахне цитрусами, мускатом та імбиром. Від нього пахне Різдвом, але не тим, від якого їй погано, а справжнім, затишним, сімейним святом. Від нього пахне любов'ю та дитячими мріями.