Читати книгу - "Імбирне печиво, Silver Raven"

Мін Фань підскочив на дивані. Лише тепер він зрозумів, що лежав, накритий чиїмось піджаком.

– Уже прокинувся?

– Лво Б-Бінґе?

Він тут? Чому? А, печиво. Ні… що це за дивна атмосфера? Звідки взялися гірлянди?

– Щ-що…

До рота Мін Фаня піднесли печиво. Він на кілька секунд завмер, а потім з’їв його.

– Смачно.

– Я старався, – Лво Бінґе усміхнувся.

І наступної миті поцілував Мін Фаня.

– Г-га?! Що це таке?! Ти ж казав, що тобі хтось подобається! – обурився Мін Фань після поцілунку.

– Так. Але помічник професора не звертає на мене уваги, тому довелося трохи похитрувати.

Мін Фань кілька секунд уважно дивиться на Лво Бінґе, а потім стукає його плечу.

– За що? – питає Лво Бінґе, питає спокійно, без злості, він не намагається схопити Мін Фаня за руку.

Тож помічник професора стукає його ще раз. І ще раз. Не сильно. Але… «Та я просто слів не можу знайти!!!» – подумки обурився Мін Фань.

– Злишся?

– Так! – нарешті вибухає словами Мін Фань. – Хто так робить?! Хто тобі сказав, що потрібно доводити людину, яка тобі подобається, до сказу?!

– Але ти ігнорував усі мої спроби загравати.

– А вони були? – Мін Фань збентежений цим. Він намагається пригадати, хоча б один момент, коли б Лво Бінґе загравав з ним, але ніщо не приходить у голову. – Не пам’ятаю такого.

– Наприклад, сьогодні. Точніше, вчора.

Мін Фань мовчки дивиться на нього. Коли?! Та не було жодного моменту… Раптом він згадав слова Шень Юаня, коли той ділився розповіддю про те, як до нього загравав Лво Бінмей. «Це було жахливо, Мін Фаню! Жахливо!» – зі сміхом говорив Шень Юань.

– Хаа… це називається не загравання, а цькування. Наступного разу, будь такий ласкавий, залишити оті штуки, що ти називаєш заграванням, і говори все прямо. – Мін Фань хитає головою.

– Добре. Ти мені подобаєшся. Одружишся зі мною?

«Боже, дай мені сили не прибити цього дурня!» – просить Мін Фань.

– Для початку потрібно запропонувати зустрічатися, – вдавано спокійно говорить Мін Фань.

Лво Бінґе киває і говорить:

– Ти мені подобаєшся. Будеш зі мною зустрічатися? 

«Це справді жахливо!» – подумки погоджується зі словами Шень Юаня Мін Фань. І він справді не розуміє, чому сказав «так».

***

– Брате, ти зайшов надто далеко! – тихо шипить Лво Бінмей. – Професор тебе з’їсть, якщо ти зробиш щось з його улюбленим помічником.

– Як думаєш: сапфір чи смарагд? – питає Лво Бінґе.

– Ти мене чуєш?

– А ти мене?

Мін Фань подумав, що от він їх чудово чує. Він тримав у руках тацю з їжею і думав: заходити зараз чи почекати професора Шеня?

– Я говорю, ти зайшов надто далеко!

– А я запитав: сапфір чи смарагд?

– До чого тут коштовне каміння? – уже голосніше обурюється Лво Бінмей.

Мін Фань думає, як добре, що у професора великий будинок і всі інші зараз на кухні. Поки що на кухні. Натякнути цим двом, чи що?

– Я хочу подарувати Мін Фаню перстень.

– Навіщо? – Лво Бінмей більше не стримує голос.

– Ми почали зустрічатися. Це чудовий подарунок.

– Ти здурів? – шоковано питає Лво Бінмей.

Те саме подумки питає Мін Фань.

– Я ж маю дізнатися, який у нього розмір пальця перед нашим шлюбом.

– А, розумію. Тоді і Шень Юаню треба купити перстень.

– Лво Бінхе! – не витримує Мін Фань.

Заради Бога! Звідки вони цього набралися?!

***

Коли Мін Фань на третій день різдвяних вихідних зустрічається з батьками Лво Бінґе і Лво Бінмей, він розуміє. Це їхні батьки винні! Та хто ж прямо в лоба питає: завтра ви одружитеся чи хочете, ми організуємо це сьогодні?

«Якби я не любив цього дурня, то не підійшов би до цієї сімейки і на кілометр!» – думає Мін Фань.А, то ось чому я сказав «так». Розуміє він. І пригощає батьків Лво Бінґе імбирним печивом.

Кінець