Читати книгу - "Юстина (щоденник), mi larde"

Я вперше почула ці рядки і відчула в них ту ж саму надію, яку я носила в собі. Іноді я думаю, що моє життя, як і життя інших людей, – це не тільки боротьба за існування, а й боротьба за те, щоб знайти хоч маленьку частину щастя.

Заздрість, 28 квітня 1938 року

Вчора ввечері я читала "Мойсея" Івана Франка. Це надзвичайно глибока й складна поема. Вона про віру, про те, як ми шукаємо себе через випробування, через біль і страждання. Я все більше переконуюся, що поезія може допомогти зрозуміти наші переживання, навіть коли слова не можуть вловити всі відтінки душевного болю.

Моя вишиванка майже готова. Я додала ще кілька квітів – троянди й айстри. Вони символізують мою надію, мої мрії, мою віру в те, що все буде добре.

Сьогодні вранці я нарешті подивилася на наші поля після дощу. Земля була така свіжа, а запах трави настільки насичений, що я майже не могла дихати. Це наче нове життя. Як і в серці, коли вірити в краще стає легше.

Щоденник Юстини
Заздрість, 5 травня 1938 року

Сьогодні день був таким світлим і теплим, що не можна було залишатися вдома. Я знову пішла в ліс, щоб насолодитися тишею та ароматом землі. Листя вже стало яскраво-зеленим, і вітер, м’яко погойдуючи дерева, шепотів мені щось невимовне. Я сиділа на старій лавці біля струмка, слухала його дзюрчання і малювала у своєму серці нові рядки:

Де тиша в лісі, де води спів,
Там моя душа знову знайде спокій.
У пісні вітру та вогні світла
Моя надія знову зростає в полі.

Ці рядки я написала після того, як подивилася на тиху водну гладь і відчула, як серце відпускає всі турботи. Природа завжди допомагає зрозуміти, що насправді важливо. Все навколо ніби створене, щоб ми могли зрозуміти істину: потрібно просто жити, і все буде добре.

Після лісу я пішла до села. Мама вже готувала обід: смажену картоплю з цибулею і трохи свіжих овочів. Всі трудяться на полях, і тепер нам треба буде допомогти з урожайним сезоном. Потрібно багато роботи, щоб виростити все, що потрібно для зими.

Я сьогодні також шукала нові ідеї для своєї вишиванки. Мама сказала, що в наступному місяці на ярмарку будуть покази старовинних вишивок. Я думаю, що хочу взяти участь. Можливо, хтось побачить мої роботи і дасть мені шанс почати продавати свої вишиванки. Хто знає, може це стане моєю справою.

Заздрість, 10 травня 1938 року

Сьогодні ми з мамою поїхали в сусіднє село на ярмарок. Я дивилася на багаті вишиванки, на те, як жінки з гордістю носили свої роботи. Я подумала, що, можливо, зможу зробити щось подібне. Мама допомогла мені купити нові нитки і тканину для моєї роботи. Я вирішила, що наступного разу візьму участь у цьому ярмарку.

Я також слухала, як люди говорили про політичні новини. Це все здалося мені таким далеким і чужим. Я, звісно, розумію, що нам треба бути обережними і стежити за тим, що відбувається в країні, але не можу позбутися відчуття, що важливіше те, що є тут, в нашому селі. Наше життя, наша земля, наші люди.

Я сьогодні прочитала вірш Миколи Вороного, який знову мене надихнув. Його рядки звучать як заклик до боротьби за свою гідність:

І не зречусь я, і не продамсь,
Хоч би життя мене пекло,
Вірю, що вільним буду я
І до кінця так буду жити!

Ці слова змушують мене згадувати, що навіть коли здається, що весь світ на нас навалюється, треба зберігати віру в себе і в свої сили.

Заздрість, 15 травня 1938 року

Сьогодні був дощ, і весь день ми провели вдома. Я зайнялася вишивкою. Цього разу я вирішила додати більше кольору – яскраві червоні маки і жовті соняшники, щоб показати всю ту енергію, що захована в природі. Я думаю, що вишивка – це спосіб виразити не тільки свої думки, а й емоції, які важко передати словами.

Я згадала про своє дитинство, коли тато завжди вчив нас любити землю, любити працю, навіть коли вона здається важкою. Можливо, це і є справжнє щастя – коли ти не боїшся роботи, коли вона дає тобі можливість жити.

Михайло сьогодні прийшов до нас. Ми довго говорили про майбутнє і про те, що буде далі. Я поділилася своїми думками про те, що хочеться більше писати і вишивати, а він підтримав мене. Мені здається, що він розуміє мене краще, ніж я сама. Це дивне відчуття – коли хтось здатний побачити в тобі більше, ніж ти бачиш сама.

Під вечір я сиділа біля вікна і думала про майбутнє. Як би це дивно не звучало, я все частіше замислююся, що життя – це не просто боротьба за виживання, а шлях до того, щоб знайти свій шлях і жити згідно з тим, що тобі важливо.

Заздрість, 20 травня 1938 року

Сьогодні сонце було таким гарячим, що не можна було залишатися вдома. Я пішла в сад, де мама садила нові дерева. Ми поговорили про те, як важливо залишити спадщину, яка передаватиметься з покоління в покоління. Я згадала, як бабуся вишивала рушники, а її мама вишивала сорочки для всіх своїх дітей. Ці нитки, ці тканини, ці візерунки – все це зв’язує нас з нашими предками.

Вірші, які я написала цього тижня, тепер здаються мені важливими, ніби я залишаю слід у часі. Я не знаю, чи будуть ці рядки колись важливими для когось іншого, але для мене це, напевно, найбільший прояв того, як я відчуваю цей світ.

Щоденник Юстини
Заздрість, 25 травня 1938 року

Сьогодні був один із тих безтурботних днів, коли навіть праця на полі дається з полегшенням. Ми з мамою посадили нові рослини на городі – редьку, картоплю та моркву. Сонце пекло, але вітер приносив приємну прохолоду, і від цього все навколо ставалося таким яскравим, живим. Природа знову нагадала мені, як важливо вірити в майбутнє, у ті маленькі радості, що йдуть з кожним новим днем.

Цього ранку я зазвичай снідала сама, сидячи біля вікна і спостерігаючи, як світ просинається. Мама зазвичай не дозволяє мені багато часу витрачати на такі дрібниці, але сьогодні я відчула, як мені це необхідно. Відчувати, як день обіймає тебе, як це чудово – бути частиною цього світу. Сьогодні ми мали простий сніданок: смачні пиріжки з картоплею та квас. Я люблю такі звичні моменти – вони надають впевненості.