Читати книгу - "Товста книга, Микола Квітень"

Київ залишився позаду. Ми летіли назустріч приємним дачним відчуттям і заміській прохолоді. Щоправда, «летіли» ми рівно настільки, наскільки дозволяв трафік.

День був безхмарним. Полудень вже минув, і сонце вже схилялося до напрямку нашого руху. Його прямі промені, подолавши дах машини, перейшли на вітрове скло і били прямо в очі. Козирок майже не допомагав. Світило начебто підказувало напрямок «трансферу» і ніби одразу ж насміхалося наше невігластво щодо його істинного значення для будь-якого життя на Землі і в Сонячній системі.

Думки о причинах використання обдарованими людьми «стимуляторів натхнення» і природу потягу до них промайнули в моїй голові доволі швидко, але мій мозок ще довго не міг знайти відповідь на питання: «Чому так відбувається?» Чому багато талановитих людей не у силах притягнути й утримувати осяяння без сумнівної й навіть небезпечної «зовнішньої сили»?

Так, прийняття певної «дози» допомагає скинути частину психологічних кайданів і розширити межі сприйняття та уявлення. Але що заважає автору, до якого вже благоволить небо, зберігати здатність творити в інший, більш благодатний, чи що, спосіб?

Приходять два варіанти відповіді.

Перший: тяга до вживання - лише банальна спроба втекти від проблем матеріального світу, і вона не покращує творчі здібності.

І другий: талант, успішність - це лише ступінь («аванс») для саморозвитку цієї особистості, і що талант - це лише невеличкий п'єдестал, трамплін, який надано як виняток і тільки в інтересах зростання усвідомленості людини. І можливо, в цьому й полягає глибокий задум Творця!.. А далі - все залежить від «обраного»: чи зможе він впоратися зі спокусами матеріального світу та розвинути, наприклад, інтуїцію, щоб чути свою Музу, чи втратить довіру неба, і буде шукати натхнення на «дні склянки» й надалі.

Так, слабка людина, і цілком прийнятним для більшості є бажання бути успішним, заможним і думати, «як усі»! Але чи важливіше це за шлях самопізнання і духовного розвитку? Подумки ставлю собі це запитання і відчуваю у відповідь посмішку: схоже, для мене це запитання риторичне. Хоча не варто спокушатися - можливо, в цей момент прокинулася моя гординя.

Геніальність - це дар з верху. І якщо творча людина починає ставити свій талант у залежність від алкоголю і наркотиків, то «стрілка» на її життєвому шляху переводить її зі шляху «світлого» на шлях «темний», сумний. Ось і виходить, що дар, посланий людині, - це одночасно і визнання її небом, і складне випробування, результати якого потім оцінює саме «небо».

До речі, я тут же згадав, що подібної думки дотримується і частина дослідників цієї теми, котрі вважають геніальність тяжким тягарем.

Я знайшов відповідь на питання, що мене турбувало. Час, що залишався на дорогу, пройшов майже непомітно і точно на позитивній ноті. Незважаючи на те, що за вікнами продовжували миготіти знайомі до дрібниць краєвиди, я сприймав їх тепер з якоюсь непідробною цікавістю, начебто дізнавався про них щось нове, раніше приховане.

* * *

Наша невелика заміська «садиба», як завжди після довгої розлуки, зустріла нас по-дружньому тепло і привітно. Цього разу, крім давно знайомого, але щоразу бажаного найчистішого повітря, нас зустрів солодкуватий, дещо п'янкий аромат, який випромінювали сотні слив, що дозріли і впали на землю за нашої відсутності.

Приємна свіжа прохолода, що йде від землі та річки, у поєднанні з вирощеними власноруч плодовими деревами, численними чагарниками і квітами, нині не йшли в жодне порівняння навіть із найкращими парками міста. Переходячи від кущика до квіточки і від квіточки до кущика, дружина - ще навіть не думаючи зайти до будинку - насолоджувалася оновленим виглядом своїх улюбленців, наче розмовляючи з кожним.  

Отримавши перший емоційний заряд, ми у чудовому настрої (майже на автопілоті) швидко перенесли все з автівки до нашого невеличкого, але дуже затишного будиночка. Крок за кроком, як завжди після прибуття, ми повертали собі природні права господарів, яких позбувалися на певний час, втративши з будинком відчутний зв'язок, і наповнювали його нашою оновленою життєвою енергією...

Пізніше, коли вже почало сутеніти, я, як завжди, вийшов на балкон, щоб помилуватися краєвидом на річку і вдихнути чергову порцію дивовижного повітря.

Багряний диск сонця, яким він буває в ясну погоду в момент заходу, вже почав повільно йти за обрій, немов розчиняючись у товщі земної кори. Його денний шлях небом завершився, і природа - все живе і не живе - готувалася до розтавання зі світилом до ранку. Це - ритуальний момент, відчуття від якого ніколи не втомлять нас і не залишать байдужими. Це - магія неба і сонця, кульмінація зміни світла дня на темряву ночі, момент переродження, енергетичного переходу, черговий з яких відбудеться вже вранці, але у зворотному напрямку - від темряви до світла. Баланс енергій на прикладі природи дає нам підказку: все має місце на цьому світі (та й в усій Світобудові); і темрява, і світло - не виняток. І тільки в постійній боротьбі одного з іншим вони творять реальний світ з їхніми подіями явними і неявними, зрозумілими і незрозумілими для людини. Природа ніби каже: «Не проґав своє Світло, і, якщо твій шлях - Любов і Добро, ще більше цінуй час, знайди все в собі або принаймні продовжуй шукати свій шлях».

«Пізнання є суть» - так сказала одна відома мені людина.

Біля перил балкона вже стояло крісло, повернуте в бік річки, і в яке я, замислившись, ледь не сів. Але вчасно зреагував: там лежала та сама, «товста» книга, залишена дружиною на випадок, якщо я захочу її почитати саме тут.

Але я її так і не торкнувся: мені й так було про що подумати...

Кінець