Читати книгу - "Ніщо не зникне, поки я тебе шукаю , Шепіт Оповідачки"

Селіна жила в замкнутому світі, де кожен її крок був під наглядом родини. Замок, у якому вона виростала, був холодним і темним, із вузькими коридорами, що нагадували більше лабіринт, ніж будинок. Вікна були заґратовані, а світло сонця, що ледве пробивалося через скло вікон, створювало химерні тіні на стінах. Цей світ був обмежений і суворий. Родина, клан з багатовіковими традиціями, виховувала її в строгих нормах, де кожен рух був підкорений дисципліні, а відхилення від правил було неприпустимим.
— Чому ти завжди так? — голос Селіни тремтів, але не від страху, а від ледь стримуваного гніву. — Чому я маю жити, ніби в темниці?
Гарет, старший брат й опікун дівчини, сидів за довгим дерев’яним столом, наточуючи лезо кинджала. Його руки працювали спокійно, рівномірно, ніби розмова його зовсім не хвилювала.
— Це не темниця. Це дім. — Його голос був сухим і строгим. — І ти залишатимешся в ньому, доки я так скажу.
— Ти не мій господар, Гарете! Я вже не дитина!
Він нарешті підняв очі на неї. Темні, проникливі, вони були схожі на бездонний колодязь, у якому тонули всі її спроби сперечатися.
— Саме тому, що ти вже не дитина, то маєш зрозуміти: світ за межами замку не для тебе. 
Селіна підійшла ближче, впираючись руками в край столу.
— Ні, це ти мене не розумієш, брате! Ти не даєш мені жити! Ти тримаєш мене тут, бо боїшся, що я втечу!
Гарет стиснув рукоять кинджала і лезо виблиснуло у світлі свічок.
— Бо я знаю, що тебе чекає там. — Його голос став тихішим, але в ньому з’явилася загрозлива твердість. — Я знаю, які речі ховаються вночі. Я знаю, що вони можуть зробити з тими, хто надто слабкий, щоб їм опиратися.
— Я не слабка, — прошепотіла вона, нахилившись ближче.
— Ти занадто добра. — Він відкинув кинджал убік і підвівся. Тепер їх розділяло лише кілька кроків. — А доброта — це пастка. Вона зробить тебе легкою здобиччю.
— Не всі темні речі —  це зло…
Гарет різко підійшов до неї і схопив її за зап’ястя, не сильно, але так, щоб вона відчула його силу.
— Не кажи мені, що ти це розумієш, бо ти не знаєш, що означає бачити, як ті, кого ти любиш, стають жертвами зла, яке ховається у темряві.
Селіна стиснула губи. Вона знала, що цей біль жив у ньому, що він був його тінню. Але хіба вона не мала права вибирати свою долю?
Дівчина вирвала руку і відступила.
— Одного дня ти не зможеш мене втримати.
Гарет не відповів одразу. Тільки подивився на неї довго і важко, ніби вже знав, що скоро цей день настане.
— Коли цей день прийде, — сказав він нарешті, — я зроблю все, щоб повернути тебе назад.
І це була не погроза. Це була обіцянка.