Читати книгу - "Ніщо не зникне, поки я тебе шукаю , Шепіт Оповідачки"

Гарет завжди був таким — строгим, безкомпромісним, непохитним у своїх рішеннях. Його слово у їхньому домі важило не менше, ніж заповіді предків, і Селіна не пам’ятала жодного дня, коли він дозволив би їй вийти за межі накреслених ним правил.
Йому було лише двадцять сім, але іноді здавалось, що він старший за цей світ, обтяжений відповідальністю, яку ніс ще з юнацьких років. Після смерті батьків саме він став головою роду. Тоді він ще міг посміхатись, міг мріяти. Але роки зробили його жорсткішим і з часом будь-яка слабкість стала для нього непростимою.
Брат не дозволяв Селіні вільно гуляти без супроводу. Не дозволяв говорити з чужинцями. Вимагав, щоб вона була слухняною, щоб розуміла своє місце. Але це не було лише проявом влади чи холодної байдужості. Ні, в його суворості ховалося щось більше.
Страх.
Страх втратити її так, як вони вже втратили інших. Їхня родина не раз стикалася з темними силами, з істотами, що ховалися у тіні, прикидаючись людьми. Гарет знав, як вони діють — як обплутують, як спокушають, як змінюють серце, поки воно не починає належати не цьому світу.
Він не міг дозволити, щоб це сталося з Селіною.
Він не міг дозволити собі ще одну втрату.
Його холодність була стіною, яку він зводив навколо неї, не розуміючи, що ця стіна була і її кліткою. Але він вважав це необхідним. Вважав, що вона дякуватиме йому за це, коли стане старшою. Коли зрозуміє, що світ — це не місце для мрійливих дівчат із занадто добрим серцем.
Гарет бачив для сестри життя, яке мало бути спокійним і правильним. Він уявляв її у теплому домі, поряд із гідним чоловіком — сильним, чесним, тим, хто зміг би її захистити, коли він сам постаріє або не зможе бути поруч. Вона мала б народити дітей, навчити їх жити мудро і обачно, як колись їх вчили батьки. Її дні були б сповнені роботи, її вечори — сімейного затишку.
Не було в цьому майбутньому місця для блукань під місяцем, для мрій, для небезпечних зустрічей у темних садах.
Гарет не хотів, щоб її життя було сповнене болю чи втрат, бо сам уже знав, що таке жорстокість світу. Він хотів уберегти її від небезпек, від невідомого, від самої себе.
Але він не розумів одного: Селіна не хотіла спокійного майбутнього. Вона хотіла жити, відчувати, кохати. Вона хотіла не просто існувати — вона хотіла горіти.