Читати книгу - "Ніщо не зникне, поки я тебе шукаю , Шепіт Оповідачки"

Селіна не знала, що таке свобода. Вона зрідка виходила за межі замку, і коли це відбувалося, то тільки під пильним наглядом двоюрідних братів або тітки-вдовиці. Всі її розмови й зустрічі були строго обмежені родинними обов'язками або навчанням, яке зводилось до релігії, моральних настанов і правил поведінки.  Її дні проходили в самоті. Дівчина блукала по замку, згорблена в своїх думках, мріячи про що-небудь невідоме, про свободу, про те, що могло б змінити її світ. І хоча її серце відчувало потребу в чомусь більшому, її душа була не готова до того, що мало скоро відбутися…
Одного разу вона побачила його…

***
Вночі, під час повного місяця, Селіна стояла на балконі, вдивляючись у темне небо. Сяйво місяця було надзвичайно яскравим, немов розрізаючи ніч на дві частини. Промені лягали на землю, створюючи довгі тіні і загадкове світло на стінах будівель та деревах. Вони м'яко торкались її обличчя, ніби прохолодна рука, що вперше виводила на ній незнайомі лінії бажання.
Селіна затримала погляд на місяці. Її серце билося швидше і вона не могла зрозуміти чому. Щось було в цих промінях. Не просто холодний блиск, але щось живе, що проникало в неї, повільно огортаючи її від всіх інших думок. Вона відчула, як цей погляд немов заповнює її чимось глибоким і невимовним.
З кожною миттю, коли місячне сяйво ставало сильнішим, її дихання ставало важчим. Якесь дивне хвилювання спалахнуло в грудях, наче сила природи, яка ось-ось вийде з-під контролю. Вона простягла руку, немов намагаючись торкнутися світла, і відчула, як його прохолодна сила проходить крізь її шкіру, проникає в глибину її тіла.
Місяць був не просто небесним тілом цієї ночі. Він був магією. Він вабив. Вабив її до чогось незбагненно знайомого і чужого одночасно. Її серце затріпотіло, наче в очікуванні чогось важливого. Чи то бажання, чи то порив, але щось давно приховане стало виникати з глибин її душі.
Дівчина відчула тяжіння до цього місячного світла, як той, хто не може втекти від впливу невидимих сил. Це було більше, ніж проста спрага. Це була потреба. Потреба в тому, щоб ця мить тривала все її життя. Селіна закрила очі і зробила крок уперед, відчуваючи, як ці промені немов захоплюють її, тягнуть за собою в невідомість.
Дівчина не знала, чому так, але серце її було сповнене чуттєвості, готове зустріти того, хто стояв десь поблизу, на межі її реальності та того світу, який вона ще не пізнала. У глибині її душі був відгук, неясний, але явний — щось мало статися. Вона не могла пояснити цього, але це було її призначенням.
Селіна повернула голову, і якось без усвідомлення, ніби в момент забуття, вона відчула, що хтось інший зараз знаходиться поруч.
Незнайомець був тихий і загадковий. Коли дівчина помітила його вперше –  він стояв біля темного лісу, де замок межував із дикою природою. 
Селіні здалося, що він з’явився зі снігу, ніби вирізаний з найтемнішої ночі, яка тільки могла існувати. Він стояв перед нею — високий, статний, вбраний у довгий темний плащ, що струменів довкола нього, наче тінь, що жила своїм життям. Його обличчя було суворим, ніби вирізьблене з мармуру — гострі вилиці, чітко окреслені губи, пряма лінія носа. Але найбільше її вразили очі: глибокі, як беззоряна ніч, вони ховали щось невимовне. Біль? Спогади? Чи, можливо, прірву, в яку вона вже почала падати? У відблиску місячного світла його очі блищали холодним металом, проте, коли він дивився на неї, цей блиск змінювався, ставав м’якшим, майже теплим.
Волосся чужака, густе і темне, спадало на плечі, окреслюючи обличчя різкими тінями. Коли вітер підхопив кілька пасом, вони ковзнули по його щоках, створюючи майже примарне враження — ніби він належав не тільки цьому світові.
Він не прийшов до них із добрими намірами, але й не виглядав ворожим. В той вечір вони не говорили, але погляд, яким вони зустрілися, був мовчазним визнанням. Селіна відчула, як у грудях щось стислося. Цей чоловік був чужий, незнаний, і все ж... здавалося, що вона знала його завжди.