BooksUkraine.com » Класика » Сад божественних пісень, Григорій Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Сад божественних пісень, Григорій Сковорода"

110
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сад божественних пісень" автора Григорій Сковорода. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
class="v">Глянь же! Па­зу­ри ста­лить!

Стоїть явір над го­рою,


Все ки­ває го­ло­вою,


Буйні вітри повіва­ють,


Руки яво­ру ла­ма­ють.


А вер­бич­ки шум­лять низько,


Заколишуть ме­не в снах,


Тут те­че потічок близько,


Видко во­ду аж до дна.


Нащо ж ду­ма­ти-га­да­ти,


Що в селі ро­ди­ла ма­ти?


То у тих хай мо­зок рветься,


Хто ви­со­ко вго­ру пнеться.


А я бу­ду собі ти­хо


Коротати ми­лий вік,


Так мені ми­не все ли­хо -


Щасний бу­ду чо­ловік.








ГЕЙ ТИ, НУДЬГО ПРОКЛЯТА! СЯ ДОКУЧЛИВА ПЕЧАЛЬ…





Гей ти, нудьго прок­ля­та! Ся до­куч­ли­ва пе­чаль


Гризе ме­не за­тя­та, як міль плат­тя чи ржа сталь.


Гей ти, ску­ко, гей ти, му­ко, лю­та му­ко!


Де не бу­ду, я з то­бою завж­ди вся­кий час,


Ми - як ри­ба із во­дою, хто роз­лу­чить нас?


Гей ти, ску­ко, гей ти, му­ко, лю­та му­ко!


Звіряку злу за­ко­леш, як візьмеш гост­рий ніж,


Нуди ніяк не збо­реш, хоч меч свій і ста­лиш.


Гей ти, ску­ко, гей ти, му­ко, лю­та му­ко!


Добросердечне сло­во лиш мо­же вря­ту­вать,


Що завсігди го­то­ве дум­ки всі обійнять.


Гей ти, ску­ко, гей ти, му­ко, лю­та му­ко!


Христе, ти - меч вер­хов­ний, а піхви - на­ша плоть,


Почуй наш крик, сліз пов­ний, дай ду­ми про­по­лоть.


Гей ти, ску­ко, гей ти, му­ко, лю­та му­ко!


Твій го­лос рідний з не­ба нам бу­де провіщать,


Що блис­кав­кою, гро­мом тре­ба полк ну­ди прог­нать.


Геть ти, ску­ко, геть ти, му­ко, з ди­мом-ча­дом!








ЧИСТИЙ МОЖЕШ БУТЬ СОБОЮ…





Чистий мо­жеш буть со­бою,


То на­що тобі бро­ня


І шо­лом над го­ло­вою?


Не потрібна і війна.


Непорочність - ось тобі бро­ня,


А не­винність - крем'яна стіна.


Щит, меч і шо­лом - бу­де тобі бог.


Світе, світе без­по­рад­ний,


Вся надія - угорі,


Маєш сумнів - то не­щад­ний


Вихор роз­ме­те на прі.


Непорочність - се Сігор, повір,


А не­винність - ось не­бес­ний двір.


Там по­бу­вай і там по­чий.


Бомб се місто не боїться,


Ні підступ­ності, ні стріл.


Хитрих мін не заст­ра­шиться,


Ні по­жежі, ані стрільб.


Непорочність - ось де діамант,


А не­винність - ось свя­щен­ний град.


Там по­бу­вай і там по­чий.


Ворога в сім граді люб­лять,


їм віддру­жу­ють теп­ло,


Силу для чу­жо­го губ­лять,-


І не віда­ють про зло.


Де ж та­кий чу­до­вий, пиш­ний град?


Сам ти град, ко­ли в душі є сад,


Святому ду­ху храм і град.








ЩАСТЯ, А ДЕ ТИ ЖИВЕШ? ГОРЛИЦІ, СКАЖІТЕ!…





Щастя, а де ти жи­веш? Гор­лиці, скажіте!


Вівці у полі па­сеш? Го­лу­би, звістіте!


О щас­тя - наш яс­ний світ, О щас­тя - наш крас­ний цвіт!


Ти ма­ти і дім, по­яви­ся, по­ка­жи­ся!


Щастя, а де ти жи­веш? Мудрії, скажіте!


Чи в небі ти пи­во п'єш? Книж­ни­ки, возвістіте!


О щас­тя - наш яс­ний світ, О щас­тя - наш крас­ний цвіт!


Ти ма­ти і дім, по­яви­ся, по­ка­жи­ся.


Книжники мудрі мов­чать, пти­цю ж не спи­таєш,


Де на­шу матір шу­кать? І чи відшу­каєш?


О щас­тя… і т. д.


Щастя не­ма на землі, щас­тя і в небі не знай­ти,


Не знай­ти й у вуглі - в іншім тре­ба шу­ка­ти.


О щас­тя… і т. д.


Небо і місяць, зем­ля й зорі всі - про­щай­те!


Гавань ви злоб­на моя - більше не че­кай­те!


О щас­тя… і т. д.


Я про­ми­нув не­бе­са - ще як по­летіти?


Був у най­ниж­чих ни­зах - ще що повідкри­ти?


О щас­тя… і т. д.


Швидше і швид­ше ле­чу, ска­че мій олень стрімко,


Вище не­бес хут­ко мчу: крин зе­ле­ниться гінко.


О щас­тя, світе наш яс­ний!


О щас­тя, цвіте наш крас­ний!


Ти ма­ти і дім, я ба­чу і чую те­бе!


Ласощ йо­го - се гор­тань, очі го­лу­бині,


Всеньке - лю­бов і Хар­рань, ру­ки криш­та­линні.


О щас­тя… і т. д.


Перстом ме­не не тор­кай - так не впізнаєш,


Зовні ме­не не шу­кай - не відшу­каєш.


0 щас­тя… і т. д.


Гей! На­вер­ни-но свій зір, бо він ок­ри­ляє!


Вище стихії і гір ме­не підіймає.


О щас­тя… і т. д.


Сядемо ж, бра­ти­ку мій, ся­дем для бесіди,


Гарний гла­гол твій жи­вий чис­тить усі біди.


О щас­тя, світе наш яс­ний!


О щас­тя, цвіте наш крас­ний!


Ти - ма­ти і дім, ба­чу і чую я нині.


Стадо па­сеш ти в кри­нах, з по­луд­ня в го­рах зас­неш,


Не в Гер­ге­сенських по­лях - їхніх до­ли­нах - жи­веш.


О щас­тя, світе наш яс­ний!


О щас­тя, цвіте наш крас­ний!


Ти - ма­ти і дім, ба­чу і чую я нині.








РОЗПОШИР УДАЛЬ ЗІР СВІЙ, ЯК І РОЗУМУ КОЛО…





Розпошир удаль зір свій, як і ро­зу­му ко­ло,


Про кінець, що вже близько, зга­дай,


Визначай свою ціль, озир­ни­ся нав­ко­ло,


Спостерігши ба­жань влас­них край,-


На яких же ре­чах ти бу­ди­нок пок­лав?


Коли камінь - сто­яти­ме дім,


Як пісок же під ним - то б хоч як не сто­яв,


Розметнеться за вітром су­хим.


Всяка плоть пісок той, як у світі сім сла­ва,


І жа­до­ба за­топ­лює їх,


Полюби шлях вузький, бо за­гал - то ку­га­ва,


Боже сер­ця і ду­мань моїх!


Коли тре­ба на­раз по­вер­ну­ти в Сіон,


То для чо­го пус­ка­тись у світ?


Шлях важ­кий про­ля­гає в Ієри­хон,


Град не кинь, де душі маєш цвіт.


Як пус­тив­ся, бу­ває, у сі ти до­ро­ги,


Доля шлях пе­ре­пи­нить завж­ди,


Бо як ступ­лять хоч раз в теє прірвисько но­ги,


Розум мо­же не стри­мать біди.


Ну, а ти, який дух усе той же єси,


І не всяк­не чис­ло твоїх літ,


Дух розбійницт­ва в нас пе­реміси!


І зірви з нас трип­рок­ля­ту сіть!








МИ ТЕБЕ ЗОВСІМ МАРНУЄМ…





Ми те­бе зовсім мар­нуєм,


О щас­ли­вий час жит­тя!


Мов тя­гар на спині чуєм,


А зга­дай про во­рот­тя.


Наче про­жи­тий час та й по­вер­не на­зад.


Наче річки до своїх та й по­вер­нуть струмків,


Наче змо­жем жит­тю хоч би рік ще до­дать,


Наче вік наш з без­меж­ної кількості днів.


Нащо, на­що ж так ба­жа­ти


Жити літ до вісімсот?


Мастаки ми засіва­ти


Бур'янами свій го­род.


Краще мить чес­но жить, аніж день в мис­лях злих,


Краще в святі день про­бу­ти, аніж в будні рік,


Краще чис­тий рік один, аніж де­сять бруд­них,


Краще де­сять літ ко­рис­них, ніж безплідний вік.


Кинь, доб­родію, не­робст­во,


Дорожити вар­то днем,


За по­рожнім во­ро­хобст­вом


Час безслідно про­май­не.


Не на­ше то вже, що прой­шло ми­мо нас,


Не на­ше, що при­не­се і прий­деш­ня по­ра,


Сущий день ли­ше наш, а не ран­ку

1 2 3
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сад божественних пісень, Григорій Сковорода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сад божественних пісень, Григорій Сковорода"