BooksUkraine.com » Класика » Сад божественних пісень, Григорій Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Сад божественних пісень, Григорій Сковорода"

109
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сад божественних пісень" автора Григорій Сковорода. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Сад божественних пісень, Григорій Сковорода» була написана автором - Григорій Сковорода, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Класика".
Поділитися книгою "Сад божественних пісень, Григорій Сковорода" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:






ВСЯКОМУ МІСТУ - ЗВИЧАЙ І ПРАВА…





Всякому місту - зви­чай і пра­ва,


Всяка три­має свій ум го­ло­ва;


Всякому сер­цю - лю­бов і теп­ло,


Всякеє гор­ло свій смак віднай­шло.


Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:


Лише од­не не­по­коїть мій ум.




Панські Пет­ро для чинів тре кут­ки,


Федір-купець об­ду­ри­ти пруд­кий,


Той зво­дить дім свій на мод­ний манір,


Інший генд­лює, візьми пе­ревір!


Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:


Лише од­не не­по­коїть мій ум.




Той без­пе­рерв­но стя­гає по­ля,


Сей іно­зем­них за­во­дить те­лят.


Ті на ло­вецт­во го­ту­ють со­бак,


В сих дім, як ву­лик, гу­де від гу­ляк.


Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:


Лише од­не не­по­коїть мій ум.




Ладить юрис­та на смак свій пра­ва,


З дис­путів уч­ню тріщить го­ло­ва,


Тих не­по­коїть Ве­не­рин амур [1],


Всяхому го­ло­ву кру­тить свій дур.


В ме­не ж тур­бо­ти тільки одні,


Як з яс­ним ро­зу­мом вмер­ти мені.




Знаю, що смерть - як ко­са за­маш­на,


Навіть ца­ря не обійде во­на.


Байдуже смерті, му­жик то чи цар,-


Все по­же­ре, як со­ло­му по­жар.


Хто ж бо зне­ва­жить страш­ну її сталь?


Той, в ко­го совість, як чис­тий криш­таль…








В ГОРОД НЕ ПІДУ БАГАТИЙ - НА ПОЛЯХ Я БУДУ ЖИТЬ…





В го­род не піду ба­га­тий - на по­лях я бу­ду жить,


Вік свій бу­ду ко­ро­та­ти там, де ти­хо час біжить.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Бо міста хо­ча й ви­сокі, в мо­ре роз­па­чу штовх­нуть,


А во­ро­та і ши­рокі у не­во­лю за­ве­дуть.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Ні, не хо­чу їздить в мо­ре зад­ля зо­ло­тих одеж,


Бо во­ни хо­ва­ють го­ре, сум і страх, жу­ру без меж.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Йти ги­дую з ба­ра­ба­ном за­вой­ову­вать міста,


Чи ля­ка­ти пиш­ним са­ном, щоб хи­ли­лась дрібно­та.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Дух мій і на­ук не хо­че, окрім ро­зу­му сво­го,


Крім Хрис­та свя­тих про­ро­чень - раю чис­то­го мо­го


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


І нічо­го не ба­жаю, окрім хліба та во­ди,


Вбогість я за дру­га маю - з нею ми дав­но сва­ти.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Мій маєток пре­жа­да­ний - спокій, во­ленька свя­та.


Окрім вічності, для ме­не лиш до­ро­га ся свя­та.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


А ко­ли до всього то­го гріх збо­ро­ти до кінця,


То ска­жи тоді: яко­го ж тре­ба праг­ну­ти вінця?


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Здрастуй, лю­бий мій спо­кою! Ти навіки уже мій!


Добре бу­ти нам з то­бою: ти для ме­не, а я твій.


О, дібро­во! О сво­бо­до! Я в тобі по­чав мудріть.


І в тобі, моя при­ро­до, шлях свій хо­чу закінчить.








ГЕЙ, ПОЛЯ, ПОЛЯ ЗЕЛЕНІ…





Гей, по­ля, по­ля зе­лені,


Зелом-квітом оз­доб­лені!


Гей, до­ли­ни, і бал­ки,


І мо­ги­ли, й па­гор­ки!




Гей ви, вод по­то­ки чисті!


Береги річок тра­висті!


Гей же, ку­чері які у дібров сих і гайків!




Жайворонок над по­ля­ми,


Соловейко над са­да­ми,-


Той під хма­ра­ми дзве­нить, сей же на гіллі ля­щить.




А ко­ли зійшла ден­ни­ця,


То про­ки­ну­ла­ся пти­ця.


Музика зву­чить навк­руг, у повітрі шум і рух!




Тільки сон­це ви­зи­рає -


Вівчар вівці ви­га­няє,


На сопілоч­ку свою ко­тить трелі по гаю.




Пропадайте, ду­ми трудні


І міста ба­га­то­людні!


Я й на хлібові сухім жи­ти­му в раю такім.








ТО ЯКА Ж ТА СЛАВА НИНІ?…





То яка ж та сла­ва нині?


Глянь на бу­чу в сій го­дині!


Ізраїле! Гідри -звіра,


Чи ве­ли­ка в тобі міра,


Треба зро­зуміти.


Булава і скіпетр сяє,


Рано встав­ши,- сла­ва злая,


Серце спов­не­не три­во­ги,


Руки зв'язані і но­ги, Як ми­ну­ти сіті?


Нині п'яна ска­че во­ля,


Рано встав­ши - мар­на до­ля.


Ізраїле! То­го звіра


Де ве­дуть ме­та і міра?


Треба вже прозріти.


Шлють си­ре­ни з оке­ану


Пісню со­лод­ко-оман­ну,


Бідне сер­це, щоб се чу­ти,


Хоче на­завж­ди зас­ну­ти,


Не сяг­нув­ши зем­лю.


Плоть і світ! О прірво лю­та!


Все в тобі наскрізь от­ру­та,


Щелепами позіхаєш


і усе підряд ков­таєш.


Як ми­ну­ти сіті?


Ся пу­чи­на всіх ков­тає,


Ся ще­ле­па всіх з'їдає!


Ізраїле! Ки­та-звіра


Де ме­та, і глузд, і міра?


Плоть ту не на­си­тиш!


Розпусти свої вітри­ла,


Розуму ши­рокі кри­ла,


Пливучи по буйнім мо­рю,


Возведи зіниці вго­ру -


Шлях знай­деш прав­ди­вий.


Краще жи­ти у пус­тині,


Зачинившись у яс­кині,


По безвіддях вік про­бу­ти,


Знадних го­лосів не чу­ти.


Будь мені Іраклій тщи­вий


Будь Іона про­зор­ли­вий.


Голови всічи зміїні,


З ки­то­вої блю­во­ти­ни


Скочить дай на ке­фу








ВЖЕ ХМАРА ПРОЙШЛА. РАЙДУГА В НЕБІ ГРАЄ…





Вже хма­ра прой­шла. Рай­ду­га в небі грає.


Нудьга проп­лив­ла. Цілий світ лю­бо сяє.


І ве­се­ло сер­цю на сю чис­ту по­го­ду,


Коли світу зло­го сти­ха лю­тий по­дув.


Звабливий наш світ, та для ме­не - пу­чи­на,


Пітьма, хма­ри, лід, пов­на су­му го­ди­на.


Проте вже ве­сел­ка мені яс­но заг­ра­ла,


І щи­ра го­луб­ка мені мир зда­ру­ва­ла.


Печале, про­щай! Про­ща­вай, зла ут­ро­бо!


Вже кво­лості край, бо воск­рес я із гро­ба.


Давидова во­ле! Для ме­не ке­фа, зем­ля ти,


Веселка і світло, оли­ва, ве­рем'я й жит­тя ти.








БАЧАЧИ ЖИТТЯ ОСЬОГО ГОРЕ





Бачачи жит­тя осього го­ре,


Що ки­пить, не­мов Чер­во­не мо­ре,


Вихором на­пасті, ту­ги, бід,


Я розс­лаб­нув, і жах­нувсь, і зблід.


Горе су­щим у нім!


Припинив я, бідний, біг свій ско­ро


Щоб не впас­ти з фа­ра­оном в мо­ре.


Вже до прис­тані біжу я, мчу,


Плачем, кри­ка­ми кри­чу


І здіймаю ру­ки.


Боже! У вогні не дай згоріти!


В місті дай мені твоїм по­жи­ти -


Хай у свій не втяг­не слід


Блудний світ, сей тем­ний світ!


О ми­лості безд­на!








ГЕЙ ТИ, ПТАШКО ЖОВТОБОКО…





Гей ти, пташ­ко жов­то­бо­ко,


Не кла­ди гнізда ви­со­ко,


А кла­ди лиш на луж­ку,


На зе­ленім моріжку.


Яструб ген над го­ло­вою


Висить, хо­че ухо­пить,


Вашою жи­ве він кров'ю,

1 2 3
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сад божественних пісень, Григорій Сковорода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сад божественних пісень, Григорій Сковорода"