Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"

- Доброго дня, гер Мюллер… Я… я вам украй зобов'язаний, що пан потурбувався… що не відмовився від мого запрошення… Якби не моя інвалідність, я сам би прибув до вашого кабінету… Будь ласка, може пан…

Він показав Мюллерові на стілець, але той навіть не ворухнувся. Гестапівець стояв, розслабившись, у позі, яку історики мистецтва називають контрапостом (противагою для злегка зігнутої правої ноги був кашкет, який він тримав на вигині лівої руки), мовчки вивчаючи обличчя господаря. Це мовчання, що тривало декілька секунд, здавалося, затяглося на кілька хвилин, і створювало атмосферу захоплення перевагою з боку людини в мундирі. Але коли капітан заговорив, у його голосі не було агресії, хіба трохи звичайної холоднуватості:

- Доброго дня, пане граф... Якщо говорити про занепокоєння, то потурбувався я заради того, щоб задовольнити цікавість... Не цікавість стосовно справи, яку ви маєте до мене, оскільки це річ цілком очевидна, але цікавість щодо цього палацу, адже мені про нього багато розповідали, але мене ніколи сюди не запрошували.

- Що ж... зізнаюся, гер Мюллер, що...

- Гер Тарловський, жодних претензій, я ж розумію різницю між плебеєм із гестапо та всіма цими графами з абверу. Якби не дурна випадковість, що їхнього шефа, адмірала Канаріса, минулого тижня заарештували, і тепер його фірма переходить під управління Головного управління Безпеки рейху – ви просили б порятунку у свого приятеля, майора фон Штенберга.

Поклавши кашкет на столі, неподалік попільнички, Мюллер повернувся до Тарловського спиною і, тримаючи долоні схрещеними на куприку, почав ходити вздовж стін зали, придивляючись до картин. При цьому він продовжував говорити, але тепер звертався до шпалер з міжвоєнними арабесками або полотнами, серед яких більшість зображували предків господаря.

- … Я чув, що гер барон фон Штенберг двічі був оголошений королем полювання, коли територією для забави були ліси вашого маєтку. Бідолаха, його відкликали звідси настільки терміново, що він навіть не встиг забрати свої мисливські трофеї та попрощатися з вами… Видам вам один секрет, пане графе. Коли цих аристократів почали допитувати, то зробили сенсаційне відкриття у галузі біології! Ви повірите? – виявилося, що їхня кров зовсім навіть не блакитна…

Він узяв із комода дрібничку, шматочок блакитного кришталю, і підняв під світло, у напрямку вікна. При цьому зробив міну знавця, але Тарлецький не мав бажання розмірковувати над тим, чи це поза, чи Мюллер і справді в цьому розбирався.

- Гер капітан, я б хотів…

- Ви хотіли запитати, чому мене цікавлять подібні дрібниці? – перебив його гестапівець, повертаючи сувенір на місце. – Вони цікавлять мене, бо вони гарні та цінні. Цих двох причин вже достатньо, щоб любити старовинну майстерність. Але прикро і боляче, коли на ці маленькі чудеса насідає стільки пилюки.

Він смів з комоду товстий шар пилу і струсив долоні.

- Весь цей бруд – це що, жалоба за Штенбергом та його колегами, гер Тарловський?

- Ні, це хвороба служниці, гер Мюллер. Вона чимось отруїлася, а мій камердинер дуже старий, щоб прибирати. Може, ми перейдемо...

- Так, перейдемо до картин. Рами стоять більше, пане графе!

- Що ж, це ж сімейні портрети, а не виставковий живопис. На другому поверсі я маю одного Кранаха і двох венеційців вісімнадцятого століття.

- Із задоволенням якось огляну. Я люблю хорошу творчість. Коли здавав екзамен на атестат зрілості, хотів стати істориком мистецтва, але мій батько був залізничником і не заробляв стільки, щоб вистачало на навчання.

Нарешті він обійшов увесь салон, повернувся до столу, взяв стілець і сів, заклавши ногу на ногу.

- А ось тепер ми можемо перейти до справи, яка вас цікавить. Слухаю, пане графе.

Тарловський глибоко затягнувся димом і видув його через ніс із такою силою, немовби бажаючи вигнати невдачу.

- Гер капітане, сьогодні…

- Перепрошую, пане графе, чи можу я запалити?

- Ну так, звичайно, звісно ж!

Мюллер вийняв із кишені золотий портсигар і запальничку, а Тарловський, дивлячись, що попільничка переповнена, схопив маленький дзвіночок, що ховався в рамі інвалідному візку, і подзвонив. Прибіг Лукаш, забрав попільничку і швидко приніс чисту. Гість затягнувся кілька разів і наніс на обличчя міну очікування.

- Чи можна запропонувати вам щось випити? - запитав граф.

– Наприклад?

- Ну… чарочку гарного коньяку… Або вермуту… сухого вина…

- Можете. Тільки не коньяку і не вина, хоч і те, й інше я люблю. Але тут я хотів би випити дещо інше.

- Слухаю?

- Цю вашу знамениту родову наливку, про яку фон Штенберг розповідав справжні дива. Він любив бенкети у вашому будинку. До речі, з чого ви її робите?

- З вишні, малини та аґрусу, гер капітан.

Дзвіночок знову задзвенів, і знову з'явився камердинер.

- Лукаш, подай дві чарки та наливку.

Напій німцю сподобався. Після другої чарки його настрій виправився.

- Ну добре, пане графе. Не будемо більше гаяти часу. Слухаю.

- Сьогодні... сьогодні в місті заарештували мого сина...

– Все сходиться.

- Він невинний. Він нічого не робив проти німців, абсолютно нічого, не належав до будь-якої організації.

- Я вам вірю.

- Навіть у тридцять дев'ятому він не пішов до армії, бо тоді йому не було вісімнадцяти років. Тобто він ні миті не бився з вами. Нині йому двадцять два роки, і політика його зовсім не цікавить. Єдине, що його займає – це орнітологія. Я маю на увазі пташок.

- Пане граф, я знаю, що таке орнітологія.

- Але чи знаєте ви, що мій син невинний?

- Це цілком можливо.

- Тоді чому…

- Можна ще? ... - спитав Мюллер, вказуючи на графинчик з наливкою.

- Так будь ласка. Я радий, що вам подобається.

Вони випили ще по чарці.

- Ніщо мені так давно не подобалося, як ця ваша наливка, пане Тарловський! – прицмокнув гестапівець. - Шнапс, який продається в рудницьких забігайлівках, це або кислота, або смердючі помиї.

Тарловський витер губи краєм долоні і повернувся до теми:

- Гер Мюллер, за що заарештували мого сина?

- Бо якби я заарештував вас, це було б проявом поганого смаку – ви ж каліка. Тому замість вас я заарештував вашого сина.

- Але за що?!

Мюллер прикурив чергову сигарету, а портсигар замість кишені мундира поклав на стільниці, між своєю запальничкою і попільничкою.

- Пане граф, учора у нашому районі стався великий "бабах". Лісові бандити підірвали залізничні колії. Загинули чотири німці, які вирушали на східний