Читати книгу - "One Shoot, Черрі"

Він побачив Синміна. І мало того, що побачив, так ще й спокійно та навіть привітно помахав йому рукою й на додачу показав язика, неначе маленька дитина. Замість того, щоб злякатися, як дехто з його жертв чи намагатися втекти, як інші. Він просто взяв і показав язика, а потім ще й середнього пальця, спантеличивши Синміна настільки, що юнак проґавив момент, як цей пройдисвіт заслонив кляті штори.

— А щоб ти скис! — хлопець з пересердя кидає біноклем об землю.

Нічого, купить новий, не велика біда, а от зірвана справа це вже проблема. З іншого боку, хлопець заспокоює себе тим, що часу в нього буде ще вдосталь. Але треба шукати інше місце і бути більш обережним. Адже Мінхо знає, що за ним постійно слідкують. Отже, треба дізнатися більше про його життя, а не лише адресу проживання.

З втомленим і розчарованим видихом Синмін повертається додому, знову минаючи мільйон клятих сходинок. Чому ліфт зламався саме сьогодні?! Він за звичкою рушає у бік кав'ярні, щоб не бути схожим на зомбі весь день. Заодно хлопець пише Джісону обурливе смс, де коротко викладає події сьогоднішнього ранку. Через кілька хвилин друг йому дзвонить.

— А я казав тобі бути обережним, але ти вирішив мене не слухати, — це звинувачення змушує Синміна задуматися, що ж такого важливого міг говорити йому Джісон.

— Добре, визнаю. Я не слухав тебе після суми гонорару, — юнак вмів визнавати свою провину, тим більше у подібній ситуації. — Тому, будь ласка, повтори важливу інфу ще раз.

Синмін з усмішкою вітається зі знайомою баристою, кидаючи тихе: "Мені, як завжди", і весь перетворюється у слух.

— Лі Мінхо, 28 років працює кілером. Кілером, Синміне! — кричить у саме вухо Джісон, змушуючи парубка скривитися.

— Що?! — до нього обертаються кілька зацікавлених поглядів, і хлопець продовжує тихіше: — Що ти щойно сказав?

— А ти думав, чому за його голову така висока ціна? — Джісон вже відкрито регоче з нього. — Він невловний, а ти один з кращих, тому повинен вполювати цього гепарда.

— Іди в сраку, Хан Джісон, — розлючено шипить Синмін, стискаючи телефон до побілілих пальців. — Він блядь певно знає всі мої прийоми, навіть краще за мене самого! Як ти хочеш, щоб я його впіймав?!

— А це вже не мої проблеми, бро. Ти підписав контракт, і тепер повинен його виконати. Інакше сума збитків перевищить гонорар за голову Мінхо у двічі, а то й втричі, — Синміну здається, що він посивів після цих слів. Хлопець ніколи не виплачував компенсацію за невиконання умови договору. Бо завжди вчасно і якісно усував свої цілі.

— Окей, — задумливо тягне, дякуючи за каву. — Я вполюю його, тільки доведеться попітніти трішки більше, ніж зазвичай.

— Можу лише побажати тобі удачі, — він скидає виклик, і саме в цю мить у Синміна хтось врізається, вибиваючи мобільний йому з рук.

— Що за чорт? — роздратовано шепоче парубок, піднімаючи телефон з підлоги. — Добре, що хоч кава не пролилася.

Він встає, не очікуючи побачити того, хто його штовхнув, але люди все ще можуть дивувати. І не завжди приємно. Перед ним стоїть Лі Мінхо власною персоною, і шкіриться на всі тридцять два. Бісить неймовірно.

— Сподіваюся, Ви не постраждали, — не те щоб Мінхо виглядав стурбованим, більше байдужим, і швидше за все питав це з ввічливості.

— Так, все гаразд, — скрегоче зубами парубок. Цей Мінхо не знає його, як і того наскільки він дратує Синміна. Тому треба бути обережним зі своїми словами чи діями.

Він обходить хлопця, сподіваючись найближчими днями знову знайти вдалий момент, щоб пристрілити його. Бо лише так не доведеться платити свої гроші за не виконання договору. Але від стратегічної втечі його спиняє чужа рука на зап'ясті.

— Наступного разу цілься краще, — ця падлюка співчутливо плескає Синміна по плечі, мило всміхаючись.

— Наступного разу, — він обертається до юнака, очі якого зблискують хижим вогнем, — моя куля точно знайде свою ціль. Тому тобі краще озиратися, Мінхо, — Мін підморгує хлопцю, вириваючи свою руку з його не міцної хватки.

— Ти спершу злови мене, песику, — хіхікає Хо, відступаючи від Синміна. — Або ж я першим спіймаю. Тому саме тобі краще озиратися.

Мінхо зникає настільки швидко, що юнак нічого не встигає йому відповісти. А сказати Синмін хотів багато. Дуже багато насправді, і якби цей знайомий незнайомець залишився, то точно почув би про себе багато цікавого. Озиратися?! Серйозно?! Це вони ще побачать хто в чию пастку потрапить! Синмін рішуче налаштований вбити цього парубка до кінця місяця.

Але до слів Хо він, на диво, прислухається, і весь наступний тиждень практично не розслонює штори. Він придумує план, згідно з яким зловити Лі Мінхо буде простіше простого. Однак чим довше Синмін думає над цим, тим більш шалені та не логічні ідеї приходять до його голови. Тому врешті-решт юнак кидає цей задум, вирішуючи діяти безрозсудно. Мін вдягає куртку, стару затерту кепку, і відчиняє двері, щоб піти до Мінхо особисто. Але той, як завжди, діяв на випередження і чекав прямо за ними.

— Що ти тут робиш? — Синмін дуже шкодує, що немає при собі зброї.

— Я занадто довго чекав на тебе, тому вирішив прийти сам, — юнак закочує очі, проходячи повз здивованого такими нахабством Міна.

— Гей! Якого біса, Лі Мінхо?! Забирайся з мого дому! — Синмін йде за хлопцем, який вже спокійнісінько п'є воду на його кухні.

Це ж сюр, жертва приходить до свого мисливця здаючись йому в руки! Хоча тут ситуація складається трохи по-іншому, зважаючи на дуло пістолета, яке націлене прямо на Синміна. Хлопець скрегоче зубами, зупиняючись на безпечній відстані від Мінхо. От доля і зіграла з ним злий жарт. А Джісон не раз казав йому не бути настільки безпечним у власному домі. Тепер він пожинає наслідки власної безвідповідальності.

— Опусти пістолет, — хмуриться Синмін, складаючи руки на грудях. — Краще скажи, яка справжня причина твого приходу?

— Ходімо на побачення, — хлопець дивиться на нього і не може зрозуміти це Мінхо так жартує, чи в нього вже в край поїхав дах.