Читати книгу - "Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко"

Та все-таки з цим доведеться зіткнутися потім, а зараз на часі зовсім інші питання.

— Усе добре, — визнаю, не знайшовши у власному вигляді жодного недоліку.

— От і чудово.

Здивовано озираюсь на знайомий голос, який аж ніяк не очікувала почути до початку заходу. Коло дверей і справді стоїть Денис, і просто неможливо не звернути увагу, у смокінгу він виглядає просто фантастично. Справжній Джеймс Бонд, не інакше.

Побачивши шефа цілої компанії, стиліст поспішно залишає кімнату для приготувань, залишаючи нас наодинці.

— Що ти тут робиш? Я думала, ми побачимося вже на вечірці.

— Не зміг стриматися від спокуси побачити тебе, — губи Дениса розтягуються в лукаву посмішку. — Варто визнати, ти виглядаєш неймовірно спокусливо. Якби нам не треба було з’явитися перед пресою буквально через десять хвилин, я б узяв тебе тут і зараз. Та нічого, коли все закінчиться, на нас чекає ще та запальна нічка.

Від його слів мене одразу ж кидає в жар. Інколи цей чоловік здається мені просто ненаситним у сексуальному плані.

~~~

Прийом виявляється не таким страшним, як мені видавалося. Так, зіткнутися з підвищеною увагою преси і справді не найбільше задоволення, проте завдяки ретельній підготовці від PR-менеджерів компанії я успішно даю раду навіть з найбільш підступними питаннями.

Засмучує тільки той факт, що Денис тримається осторонь, очевидно, не маючи наміру афішувати наші стосунки. І начебто й можна його зрозуміти, оскільки ми ще не так довго разом, проте все-таки в глибині душі мені б хотілося, щоб він публічно оголосив нас парою.

— У вас усе гаразд?

З роздумів мене вириває глибокий баритон. Розмірковуючи про наші з Денисом стосунки, я й не помітила, як до мене підійшов молодик з густою рудою шевелюрою на голові та великою кількістю ластовиння. Його зовнішність аж ніяк не можна назвати типово привабливою, проте все-таки є в ньому щось особливе.

— Так-так, усе добре, — поспішно запевняю. — Просто замислилась.

— Мабуть, нелегко вам тримати стервозне лице весь вечір.

І можна було б образитися на ці слова, але цей чоловік промовив їх з таким щирим співчуттям, що мені залишається тільки розсміятися.

— Повірте, усе не так погано. Мені добре платять за цю роботу.

— Знаю, — киває він, а тоді, помітивши мій здивований погляд, пояснює: — Я очолюю фінансовий департамент. Ігор Сріблистий, до речі.

Чоловік простягує мені руку, і я без жодних вагань потискаю її.

— Аліса Адамович.

Охоче поринаю у ненав’язливу легку розмову з Ігорем. Скоріше за все, нам більше ніколи не доведеться побачитися, що ми двоє чудово усвідомлюємо. Та саме цей факт і додає приємної розслабленості та грайливості до бесіди. Усе це не має жодних підтекстів і наслідків.

Принаймні, так мені здається, доки несподівано поруч не з’являться Денис. Його перекошене від гніву обличчя одразу ж дає зрозуміти, що виникла якась дуже серйозна проблема.

— Алісо, можна з тобою поговорити? — Денис наполегливо киває у бік службових приміщень.

Очевидно, на таке питання існує тільки єдина відповідь.

— Так, звісно.

Пояснювати Ігорю нічого не потрібно, оскільки він і сам прекрасно розуміє, що відмовити босу всієї компанії просто неможливо.

Слухняно слідую за Денисом, намагаючись здогадатися, що саме могло статися, проте нічого так і не приходить до голови.

— У чому справа? — стурбовано запитую, коли ми нарешті зупиняємося в порожньому та погано освітленому коридорі, призначеному для термінової евакуації у разі надзвичайних випадків.

— І ти ще питаєш… — цідить крізь зуби Денис, а тоді несподівано грубо штовхає мене, змушуючи боляче вдаритися спиною в бетонну стіну. — Ти дійсно вважаєш свою поведінку допустимою? Навіщо ти зваблювала того нікчему?

Його шалений тиск вибиває мене з колії. Від цього чоловіка такого аж ніяк не можна було очікувати. Налякана, я не здатна привести думки до ладу, тому тільки й можу, що замерти на місці.

— Я не… — белькочу, проте Денис не бажає мене слухати.

— Не варто виправдовуватися. Усе це даремно, бо я все бачив на власні очі. У такому наряді так розв’язно спілкувати з чоловіком — звісно ж, ти хотіла затягти його до ліжка…

Та поки він розпинається, перший шок помалу спадає. У голові розвиднюється, так що помалу починаю дивитися на ситуацію під новим кутом. І тепер страх у голові витісняється справедливим обуренням.

— Що за хрінь ти мелиш?! — різко перебиваю Дениса, змушуючи його просто таки оторопіти від такої несподівано сміливої поведінки. — Ти прекрасно знаєш, що я б ніколи так не вирядилася, якби цього не вимагалося по роботі для тебе. Що стосується Ігоря, то я просто старалася гарно провести час, оскільки ти тупо покинув мене. Не бажаєш світитися з простою моделькою? Твоє право, тільки тоді не заявляй на мене своє право. Ти мною не володієш.

Висказавши все це, я йду. По щокам течуть сльози, руйнуючи весь хитромудрий макіяж, але це вже не має жодного значення. Я йду, ставлячи крапку в цій історії.

Даремно я сподівалася зажити новим життям. Усі надії на краще виявилися даремними.