Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Саме так мене вчора називав Алекс в перервах між поцілунками, посмішка торкається моїх губ.

- Олівія, ти ще тут. Про що мрієш? Ти би бачила себе.

- Думаю, що одягнути на побачення.

Очі подруги запалюються інтересом.

- Я допоможу тобі. Пішли до тебе.

І от я вже сиджу на ліжку, а Наталі перериває мій гардероб.

- В тебе так багато крутого одягу, а ти ходиш в цих джинсах і светрах. Стільки суконь, гарних сорочок, спідниць.

- Це мама купляла. Думала,  я буду ходити на її світські вечірки. От воно все і лежить. Місця достатньо.

- І за це ти маєш їй подякувати. Приміряй ці сукні.

Дівчина простягає мені вішалки з одягом. Одягаю першу сукню, вона чорна і занадто обтягує мене.

- Це занадто для звичайної прогулянки, вдягай іншу, - коментує подруга.

Друга сукня більш вільного крою, пряма, на плечах переплітається бантиками, декольте підтримує вшитий ліф.

- Теж не те, наступна.

Остання сукня теплого шоколадного кольору з об’ємними рукавами, в плечах еластична вставка на зав'язках. Сукня трохи вище коліна, вздовж лівої ноги виріз досягає мого стегна.

- Ідеально. На шию обов’язково потрібне намисто з перлин, волосся вирівняєш. І взуття.

- Підбори я не буду взувати.

- Хоч невисокі? – з благанням запитує подруга. – Кросівки сюди не підійдуть.

-  В мене є бежеві замшеві балетки з ланцюжком навколо щиколотки.

- Так, так. Вони чудові. І макіяж, не забудь про макіяж. Нюдова помада буде гарно підкреслювати твої пухкі губи. Обирай стійку, можливо будеш багато цілуватися.

Я кидаю в подругу маленьку подушку, вона ухиляється від неї.

- Я вже піду. Гарненько відпочинь перед побаченням. І обов’язково вдягни цю сукню. Я перевірю.

- Як? Прийдеш раніше за Тома?

- Зателефоную Максу і запитаю, а ще краще Алексу.

- Не потрібно нікому дзвонити, я одягну.

- От і добре. Гарно тобі провести вечір, люба.

Подруга цілує мене в щоку і виходить з кімнати. Дивлюсь на годинник. Дванадцята ранку. Можу виділити декілька годинок на картину.

Зав’язую стрічкою волосся у хвіст і прибираю картину океану з мольберту. Дістаю нове чисте полотно розміром 80 на 100, знімаю з нього плівку і вдихаю запах свіжого паперу і дерева. Готую потрібні мені фарби: чорна, зелена, синя, біла, коричнева, червона, жовта. Дістаю свою дерев’яну палітру, мастихіном прибираю залишки фарби, що налипла на ньому. Полотно чорне, тож на фон не витрачаю час. Починаю з обрису контуру дерев, змішую зелений колір з чорним, чорного кольору додаю більше, розмішую колір на палітрі і переношу на полотно, промальовую на задньому полотні гілочки, додаю трохи синьої фарби, знову перемішую і продовжую малюнок. Гілочки на задньому плані майже зливаються з фоном, але саме це мені і потрібно. Поступово освітлюю відтінки гілочок. Змішую сірий колір з дрібочкою зеленого і промальовую на задньому плані місячні промені. Від картини мене відволікає будильник на моєму телефоні.

Вже час збиратися. Так захопилася новою картиною, що й не помітила як промайнув час. Йду у душ, відтираю під струменями води фарбу з рук, фарба навіть на моєму обличчю і волоссі. Прийнявши душ, приступаю до вкладання волосся. Висушую феном і за допомогою вирівнювача вкладаю його рівними пасмами. Сідаю на стілець і наношу на обличчя тон, підмальовую очі, підкреслюючи їх мигдалевидну форму, фарбую губи помадою, яку обрала Наталі і, задоволена своїм зображенням, одягаю сукню і взуваю туфлі.

Оглядаю себе у дзеркалі гардеробної. На мене дивиться якась інша Олівія. Саме та, яку завжди хотіла мати. Витончена леді. На ліжку дзвонить мій телефон.

- Привіт, Том.

- Привіт. Я біля твого дому. В тебе що якась холостяцька вечірка.

- Ні. А чого ти запитуєш?

- До твого дома прямує багато хлопців.

- Це команда мого брата. Вони будуть тренуватися сьогодні у нас вдома.

- Ну тоді добре, що я тебе забираю. Дуже багато конкурентів.

- Я вже спускаюся, - посміхаюсь у слухавку і завершую дзвінок.

Ще раз оглядаю своє відображення і хапаю маленьку сумочку на довгому ланцюжку з полички, закидаю туди телефон і виходжу з кімнати. Зупиняюсь біля сходів, переводячи дихання. Я планувала вийти з дому до того як сюди припхається вся баскетбольна команда.

Швидко збігаю по сходам у низ, сподіваюсь проскочити непоміченою. Потім напишу Максу повідомлення, що я вже поїхала.

Але мій план падає разом з моєю рівновагою, коли я зіштовхуюсь в коридорі з Алексом.

- Привіт, - трохи пискляво кажу я, поки хлопець ставить мене на ноги.

Я майже впала на нього. Алекс зі мною не вітається, лиш оглядає мене з голови до ніг, хмикаючи і буркочучи щось не зрозуміле.

На шум приходить Фред.