Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Ого. Олівія. Це ти? Привіт. Чудово виглядаєш.

На голосний коментар хлопця з вітальні визирає команда.

Просто чудово. Хотіла по-тихому втекти.

- Привіт, хлопці. Я дуже поспішаю, з радістю би з вами поспілкувалася, але мене чекають.

- В тебе побачення? Хто цей щасливчик? Макс, твоя сестра така красуня. Чого ти про це мовчав?

- А то ви самі не бачили. Сестричко, гарно тобі провести час, але вдома щоб була до приїзду мами.

- Добре, добре. Всім до побачення, всіх цілую, люблю.

Фред награно хапається за серце і спирається на стіну. Хлопці регочуть. Лиш обличчя Алекса залишається маскою, яка не виражає жодної емоції.

Виходжу з дому і прямую до Тома. Він стоїть біля машини, протягуючи мені букет червоних троянд. Ненавиджу троянди. Проте з посмішкою приймаю їх. Хлопець цілує мене в щоку і відкриває мені двері.

- Не знав які ти квіти любиш. Обрав троянди, вони подобаються усім.

«Всім, крім мене.»

- Ти виглядаєш карколомно, - продовжує, посміхаючись хлопець.

- Дякую.

- Я замовив столик на берегу заливу. Сподіваюсь тобі сподобається цей ресторан.

Ми паркуємося біля знайомого мені закладу. Це дорогий ресторан, мама замовляє цей ресторан на кожне своє день народження. На порозі нас зустрічає офіціант і проводить до столику на пірсі.

Столик Том обрав чудовий, в кутку пірсу ми знаходимось поодаль від інших гостей, а вигляд на залив зачаровує. Нам приносять меню, але я його вже добре знаю, замовляю свій улюблений теплий салат і воду.

- Ти не подивилася меню? Часто тут буваєш?

- Так. Це улюблений ресторан мами. Кожне день народження вона святкує саме тут у великій залі.

- Так я не помилився з вибором? Як ви вчора доїхали? Я був здивований, коли ти мені сказала, що ви потрапили в затор. Коли ми з Джуді їхали, дорога була пустою.

- Якби не той затор, то я була би вдома набагато раніше. Немає що розповідати. А як собака?

- Та все з нею добре. Мати труситься над цією собачкою, як над рідною дитиною. Вона про мене не так дбає як про свою любу Джулс.

Офіціант приносить наше замовлення. Ми їмо і розмовляємо. З Томом я почуваюся розслабленою. Ми обговорюємо школу, родину, захоплення, точніше захоплення Тома, про мене він не запитує. Том все вихваляється тим, що він нападаючий у шкільній команді з футболу. Ніяких планів на майбутнє, батьки вже обрали йому коледж і місце там вже чекає його. Том буде, як і батько, стоматологом.  

Наговорившись, просто сидимо навпроти одне одного. Рука хлопця ніжно накриває мою на столі. Його дотик нічого не ворушить в мені, відчуваю лише приємну м’якість його долоні. Направляю погляд на залив, сонце сідає і зафарбовує небо і воду в усі можливі кольори помаранчевого і блакитного. Над пагорбом попереду нависають хмари, неначе от-от ляжуть на землю. Захід сонця сьогодні прекрасний, тепла посмішка розтягується на моїх губах.

- Олівія, ти дуже гарна. А зараз особливо. Твоя посмішка зачаровує. Про що ти думаєш?

- Про захід сонця, про це місце. Ніколи не набридне спостерігати на цей краєвид.

- Ти ж казала, що частенько буваєш тут, невже не вивчила кожен куточок.

- Звісно  ні. Залив не буває сьогодні таким, як, наприклад, учора. Все змінюється. Рослини змінюються, вітер, яхти міняються місцями, люди, що гуляють по набережній і небо. Воно ніколи не буває однаковим, але завжди прекрасне.

- Ти прекрасніша. Твої очі такого ж кольору як і чисте небо.

« Мої очі точно не блакитного кольору. Він що настільки не уважний».

- Ти ховала таку сексуальну фігуру під вільним одягом. Я приємно вражений.

- Дякую.

Відповідаю я і дивлюсь на Тома. Його очі блукають в районі мого вирізу на грудях і я починаюся почувати себе якоюсь липкою.

- Може пройдемося по набережній, - пропоную я.

- Чудова ідея.

Том розраховується і ми прямуємо в сторону, де гуляють люди. Пальці Тома переплітаються з моїми. Хлопець розповідає про останній свій матч. Не дуже підтримую розмову. Футбол не мій улюблений вид спорту, тож я на ньому не дуже розуміюся. І взагалі весь час говорить тільки він. Багато говорить про себе і тільки про себе. Про мене майже нічого не запитує. На вулиці починає темніти. Ми зупиняємося біля води і хлопець обіймає мене, опускаю голову на його плече і дивлюсь на воду. І тут я відчуваю губи Тома на своїх вустах. Від здивування я завмираю. І от Том вже відступає.

- Ти чудово цілуєшся, - бреше хлопець.

- Вже пізно, - відповідаю я.

- Так. Поїхали до мене?

- Що? – здивовано перепитую я.

- Давай продовжимо цей вечір. Поїхали до мене.

- Мені вже час додому. Не хвилюйся я викличу таксі.

Занадто швидко дістаю з сумочки телефон, але рука Тома зупиняє мене.