Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Я тебе відвезу. Я тобі обіцяв, що довезу і назад.

- Добре.

Йду в машину. Дорогою до дому знову говорить тільки Том. Жаліється, що мати ніяк не може забрати машину з ремонту і йому доводиться всюди її возити.

Том зупиняє машину неподалік нашого дому.

- Ти можеш під’їхати і ближче.

- Ні, давай ще трохи з тобою посидимо. Мені подобається з тобою говорити.

- Вибач мені вже час. Брат чекає.

- Судячи з того, скільки машин біля вашого дому, вони ще тренуються. Посидь зі мною, - хлопець бере мою руку в свої долоні і залишає на ній вологий поцілунок.

Том повертається до мене і проводить іншою рукою по моїй нозі від коліна і далі вдовж по розрізу сукні до стегна. І от вже його губи накривають мої. Хлопець впивається грубим поцілунком, намагаючись запхати свого язика в мій рот.

Намагаюся відштовхнути хлопця, але його хватка стає більш міцнішою, відвертаю голову від його губ, але він тепер цілує мою шию.

- Ти така спокуслива. Я тебе хочу.

- Том, зупинись. Мені не подобається.

- Та не роби з себе монахиню. Давай швиденько це зробимо тут або можемо піднятися до тебе. В домі і так багато хлопців, появу ще одного ніхто не помітить.

Вириваю руку з його пальців і судорожно тягну двері за ручку, але не встигаю їх відкрити. Цей покидьок ловить дві мої руки і заламує їх за мою спину, болячи впиваючись в мої зап’ястя. Другою вільною рукою він повзе вверх під мою сукню і от його бридкі пальці вже болячи стискають мої сідниці. Я скрикую від болі. На очі набігають сльози.

- Будь ласка, зупинись. Я не хочу. – майже плачу я.

- Та не ламайся, тобі сподобається.

Намагаюся зарядити головую йому по носі, але він увертається, і в результаті, я вдаряюся носом боляче об його макітру. Брикаюся зі всіх сіл, намагаючись звільнитися. Рука хлопця добирається вже майже під мої трусики. Губами впивається в мої, болячи прикушуючи мою губу, відчуваю металевий присмак. Від безсилля я кричу і сльози котяться по моїх очах.

«Невже все станеться от так. Насильно в його машині.»

Раптом я відчуваю протяг з боку водійського сидіння і от я вже сама у салоні. Тома в машині немає. Декілька разів кліпаю очима, крізь сльози намагаюся розгледіти його. Чую як кричить Алекс.

- Я тебе вб’ю. Вилупок.

Алекс тримає Тома за лацкани, його руки біліють. Але вони не зрівняються з блідим обличчям Тома.

- Я її не чіпав. Вона сама хотіла. Вона до мене чіплялася. Я не винен.

- Вишкребок, - майже випльовує Алекс в обличчя Тому.

Замахується правою рукою і з кулака б’є по пиці Тома. Хлопець падає на землю. Алекс опускається до нього, спираючись на одне коліно і б’є ще раз. Чую хруст, здається він зламав йому ніс.

- Алекс, зупинись. Досить, - я опиняюсь перед хлопцями. – Не треба.

- Я ж кажу вона сама хотіла.

- Це правда? – очі Алекса темніють від гніву.

- Звісно ні. Він хотів мене зґвалтувати.

- Шльондра, - випалює Том і Алекс знову замахується на нього.

Підбігаю до Алекса і обіймаю його за спину, хлопець завмирає.

- Будь ласка, досить. Ти вже достатньо його побив. Не чіпай цього виродка. Він того не вартий. Том більше до мене не підійде. Бо в іншому випадку посидить у відділку поліцію у розслідуванні за спробу зґвалтування. Чи не так?

- Так , так. Я до неї більше не підійду навіть на метр.

- Даю тобі хвилину забратися звідси, якщо ти все ще будеш тут, я за себе не відповідаю.

Алекс встає і оглядає моє обличчя. Поринаю в його рішучі очі. На вулиці лунає скрип шин по дорозі. Том втік.

- Як ти?

- Налякана.

- Ластівко, він встиг щось зробити?

- Ні, ти вчасно його зупинив. Страшно подумати, що було би, якби ти не з‘явився.

По моїй щоці скочується сльоза, Алекс ловить її великим пальцем.

- Пішли в дім, тобі потрібно сісти і заспокоїтися.

- Ні, там брат і команда.

- Вони тренуються на полі, ми швиденько піднімемося до твоєї кімнати, а потім я вийду до Макса і скажу, що ти вже вдома.

- Дякую. Ти мене врятував.

- Дякую татові, що я маю нагадувати йому приймати ліки. Саме час був пити пігулки. Якби я йому не телефонував, то тебе би не побачив з цим покидьком в машині, а потім я почув твій крик. Я дуже злякався за тебе.

Хлопець, обіймаючи мене однією рукою за плечі, веде до будинку. Ми піднімаємося в мою кімнату, він садить мене на край ліжка.

- Я скоро повернусь. Зачекай мене п’ять хвилин. Я сходжу до Макса.

Киваю у відповідь і чіпляюсь пальцями за край спідниці. Що би зі мною було якби не Алекс. Том – покидьок. Побачивши його вперше і в кіно, ніколи би не могла припустити, що він на таке здатен.