Читати книгу - "Поміж злодіїв, Едрієн Янг"

А просто посередині лежав блискучий латунний

компас — таких я ще не бачила. Я взяла його в руки, у ліхтарному світлі вдивилася в дивний циферблат — стрілка тремтливо затанцювала.

За ним лежав білий грубий камінь завбільшки з мій кулак.

Проте око зачепилося за зроблений у підлозі отвір, і він перебрав мою увагу. Я повернулась до тієї діри, зазирнула у вантажний трюм, звідки витріщалась на мене одна з дощок, що я віддерла. З одного боку, там, де кінець приховував килим, лакована поверхня була помальована чорним. Я позирнула на край яскраво-червоного вовняного гобелена під ногами, підчепила, підійнявши за кутик. Коли світло ліхтаря вихопило чорну хвильку, серце провалилося мені в живіт. Я ще відсунула тканину і зойкнула, відтуливши всю емблему. На підлозі видніло потерте зображення знайомого символу. Не «Жоржини».

То був знак Сента.

Мозок вибухнув: що тут відбувається? Він відчайдушно намагався все скласти докупи і прояснити. Але єдине можливе пояснення здавалося попросту неможливим.

Це не Вестів корабель. Це судно мого батька. Або ж колись було. А на вітрилах і на носі не його знаки. Тож або Вест приховує, звідки цей корабель, або приховує, чим він є насправді.

Судно-примара.

Я вже чула про такі кораблі — контрольовані могутньою торговельною групою, вони, однак, ходили під іншими емблемами, щоб приховати їхнє справжнє походження. Вони виконували місії, з якими не хотіли бути пов’язаними власники, або ж гірше: маніпулювали торгівлею в портах, щоб схиляти терези на їхню користь. Це було грубе порушення законів Торговельної ради, за яке могли назавжди позбавити дозволу. Мене не здивувало, що в Сента є примарне судно. Може, і не одне. Та чому він довірив таку роботу зграйці Узбережних Волоцюг?

Як вони дістали дозвіл у Торговельної ради, тепер зрозуміло: через Сента.

Тут я смикнулася від різкого калатання дзвона, і важкий компас вислизнув із холодних пальців. Я хутко вхопила його, не давши бемкнутись на підлогу, і мало не збила ліхтар зі столу. Рвучко вдихнула й випросталася.

Це був дзвін, що сповіщає про захід сонця: такий лунає в поселенні, коли останні сонячні промені поринають за обрій.

Тремкими руками повернула компас на середину столу, а тоді перебралася назад крізь отвір і повернула мостини на місце. Цвяхи назад уже не вгониш, але я сподівалася, що їхньої відсутності впритул до столу, ще й під килимом, ніхто не помітить.

Повернулася на верхню палубу й поглянула на поселення. Якщо правильно пам’ятаю його розташування, можна збігати до перекупника й повернутися трохи більше ніж за годину.

Унизу двоє найнятих Вестом схилилися над гральними картами. Я звісилася з корми «Жоржини», накрутивши на ноги мотузку з риболовних снастей, щоб спуститися беззвучно і

ковзнути в тиху бухту нечутно. Набрала повні легені повітря, пірнула під воду — і, виставивши перед собою руки, попливла крізь темряву до берега.

Я пам’ятала, що на Звуженні все не те, чим воно здається. Усяка правда перекручена. Усяка брехня старанно вибудувана. Передчуття щодо «Жоржини» не обдурили мене. Це не торгове судно — або ж принаймні не тільки торгове. Коли на шиях команди тіньового Сентового корабля затягнуться зашморги — це лише питання часу. І мій єдиний шанс дістатися до Сероса накриється.

25 Перехідний місток (мор.) — різновид містка на судні; розташований вище від верхньої палуби для сполучення між надбудовами чи переходу з одного борту на інший.

Роздiл дванадцятий

Я мчала багатолюдною вулицею, прямуючи до дзвіниці в центрі Дерна. На Джевалі майже нічого не заступало простору неба, поки воно не зливалося з морем. А тут його затуляли примхливі візерунки грубих похилих дахів, під якими, здавалося, можна щезнути.

На Джевалі ніде було ховатися.

Я сторожко озиралася, кожні вісім чи десять кроків роздивляючись, що навколо, щоб не збитися з дороги. Поселення запам’яталося мені краще, ніж здавалося спочатку: воно-бо не надто змінилося за ті кілька років, що я не ступала на його вулиці. Проте останнього разу я йшла Дерном, тримаючи за руку Клова, батькового штурмана. Квапливо тупотіла за ним у темряві до перекупникової крамниці. Та тепер я вже не та мила дівчинка, котра колись каталася цими вуличками на його плечах. Тепер життя залило мені сала за шкуру, змінивши до невпізнанності.

У темному провулку зажевріла люлька: крізь хмарку коров’якового диму в мене вдивлялася якась пані. Щось я вже привертаю до себе забагато уваги.

Я різко розвернулася, завваживши червоний дах на північно-східному краї, щоб зорієнтуватися. Позаду зачувся стукіт черевиків об мокру бруківку; я втиснулася в тінь під кам’яною стіною, міцно вчепившись у мокру косу, і дочекалася,поки кроки стихнуть. Більшість мешканців вибиралася з шумного центру поселення, вертала додому,

волочачи з ринку візки. Проте деякі дерлися на схил, прямуючи до таверни, і це мене бентежило. Якщо в трактирі забракне вільних місць, команда може повернутися на борт «Жоржини».

Крамниця перекупника виринула в кінці наступного провулка, підсвічувана єдиним тьмяним ліхтарем. Це була лише кам’яна прибудова до гладкого муру будівлі без вікон, але вигляд мала такий само, як мені пам’яталося, навіть віконечко з тріснутим склом. П’ять кривих сходинок вели до зелених дверей, на яких висіла пощерблена вивіска з вицвілим синім написом:

ПЕРЕКУПНИК ПОСЕЛЕННЯ ДЕРН

Я зупинилась і на мить прислухалася, перш ніж ступити в порохняву на плямку місячного світла, що падало на бруківку. Двері розчахнулися, назустріч вихопилися двоє жінок, зі сміхом зашпортавшись на сходинці. Вони проминули повз, навіть не позирнувши на мене, і лише коли вже завертали за ріг, я помітила яскравий зблиск на зап’ястку однієї з них. Він блимнув під рукавом пальта, немов крихітний вогник.

Якщо в цім поселенні на мене чекало везіння, то ось воно.

Я прокралась під стінкою у зворотному напрямку, пришвидшившись, щоб заступити їм шлях — і, добігши до наступного провулка, зачекала. На землю впали їхні тіні, і я затамувала дух. Просто вхопити — ось усе, що потрібно, от тільки відтоді, коли я утнула таке востаннє, чимало минуло — а ще більше з часу нічних уроків, що їх мені дав Клов.

«Не вагайся, Фей. Ні хвилиночки».

Аж ніби у вухах пролунав його розкотистий грубий голос. Я думала, батько розізлиться, коли дізнається, що Клов