BooksUkraine.com » 📖 Детективи » Замок у хмарах, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

9
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Замок у хмарах" автора Керстін Гір. Жанр книги: 📖 Детективи / 📖 Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 82
Перейти на сторінку:
І якщо ми будемо зволікати, ця пропозиція перестане бути актуальною. Кращої ми вже не отримаємо. 

— Та ми не можемо цього зробити, — сказав Рудольф, і його голос звучав ще пригніченішим, ніж завжди. — Ми відповідаємо за цей будинок зі всіма його традиціями і людьми, які тут працюють. Подумай лишень про свого… 

— Тільки не починай знову про традиції і відповідальність, — перебив його Роман. — Нам ця прогнила коробка зі своїми перестарілими традиціями і людьми вже в печінках сидить. Господи, та ти краще за мене знаєш рахунки і розумієш, яких збитків ми зазнаємо. Ми на краю прірви. 

— Можливо, з першого погляду він видається безперспективним, та цей будинок має великий потенціал і ще досі відмінну репутацію, і якби ми ще раз почали все з початку… 

— З боргами? Хто в біса даватиме нам кредити на процес модернізації? — знову перервав Роман свого брата. 

Я дивувалася, що він не кричав, і взагалі, як на нього, говорив досить навіть тихо. І це надавало його словам ще більшої значущості.

— Господи, Рудольфе, подивися на це все. Це кінець! Кінець цілої епохи! Будинок повільно вмирає від старості, наші гості вмирають від старості, і разом із ними усі наші працівники — як, наприклад, цей старезний майстер, якого ти ще й досі постійно вписуєш до платіжної відомості. Хоча йому вже давно місце в будинку для престарілих. Він лише гостей лякає! 

— Старий Стакі завжди чудово справлявся зі своєю роботою, — сказав Рудольф. — Готель — це його дім, він іншого не має, і було б дуже жорстоко виганяти його звідси через старість. Окрім того, він із любов’ю опікується кіньми і робить… 

— Це твої проблеми, — прошипів Роман. — Ти просто не вмієш думати як бізнесмен, ти занадто сентиментальний. Та увімкни нарешті свій здоровий глузд! І Іропозиція Буркгарта — це наш єдиний варіант. Ми вийдемо з цієї скрути без боргів, та ще й залишиться дещиця кожному для нового початку. 

— Але цей чоловік — безсовісний шахрай, який зруйнує все, що збудували наші прадіди тут нагорі. А ще він невіглас. Ти роздивлявся докладніше його плани? 

— Мені вони подобаються. Я — фанат виразних ліній і сучасного устаткування. Цей старосвітський кітч вже давно вийшов із моди. 

— Сто кімнат замість тридцяти п’яти! Ще й до того три кімнати в малому залі камерної музики. А там ще самі Яша Хейфец і Елізабет Шварцкопф давали концерти! 

— Та це було ще до нашого народження! — Я майже чула, як Роман стенув плечима. 

— Та ми особисто були присутні, коли Отфрід Пройслер читав у нашій бібліотеці! У тій самій бібліотеці, де Буркгарт хоче облаштувати гольф-шоп. Як ти можеш залишатися таким байдужим? Коли я чую від нього про всі ці парковки, фунікулери, крісельні підйомники та котеджі, то мене охоплює жах! 

І я вже довгий час була охоплена жахом. Я думала про те, що готель, мабуть, не дає великого прибутку, судячи з малої кількості гостей, що були тут протягом часу мого перебування. Та факт, що справи настільки погані, мене шокував. Не дивно тоді, що Дон Буркгарт-молодший поводився так, ніби весь готель належав йому. Адже його тато планував це все купити і зробити з нього бозна-що. 

— Так, Буркгарт і є, власне, жорстким комерсантом, — сказав Роман. — Ми взагалі повинні радіти, що він бачить якесь майбутнє у цьому Богом забутому шматку землі. Наші прадіди мертві, так само як наші діди й батьки, які звалили на нас цю відповідальність, навіть не питаючи, чи ми цього хочемо. Своєю часткою я вже точно ситий по горло. Якщо ти й далі впиратимешся, я продам її Буркгарту, а ти вже сам тоді вирішуй, що робитимеш зі своєю. 

— Ти не можеш цього зробити, — пробелькотів Рудольф. 

— Ще й як можу! — відповів Роман. — Подай на мене до суду, якщо знайдеш гроші на адвоката. 

Кілька секунд панувала тиша. Я в шафі затамувала подих. 

— Звісно, я хотів би, щоб ми, брати, трималися разом, — сказав Роман нарешті на диво м’яким голосом. — Рудольфе, давай доведемо все гідно до кінця, поки ще не пізно. 

— Скажи мені, де тут гідність, коли ми отримаємо від Буркгарта валізу брудних грошей за наші душі? — з гіркотою сказав Рудольф. — Ти що, геть не думаєш про свого сина? 

— Якраз навпаки! Я навіть дуже про нього думаю, — запевнив Роман. — На відміну від нас він буде вільним! Вільним вибирати професію, яка буде йому до душі, вільним жити, де він захоче, — без цього каменя на шиї, без боргів і відповідальності. Зараз він цього, може, і не оцінить, але я роблю йому величезну послугу. 

Знову на кілька секунд запала тиша. 

— Але ж він любить це місце, — прошепотів тоді Рудольф. — Точнісінько як і я. 

Роман простогнав: 

— Знову сентименти! Нічого, окрім сентиментів! Знаєш, існує ще й світ поза цією Богом забутою полониною. Ти що, проти змін і прогресу? 

Поки він це говорив, стало зрозуміло, що він віддалявся. Я почула, як грюкнули двері, а потім його кроки на сходах. 

— Чекай! — Рудольф, зітхаючи, пішов слідом. — Ми могли б заощадити більше коштів. Мені від цього, звичайно, серце кров’ю обливатиметься, та, наприклад, мадам Клео — це розкіш, яка нам не так і потрібна. Як щодо Одермата з банку? Чи не міг би він нам все це ще раз перерахувати? 

Відповіді я так і не розчула. Якийсь час, допоки їх кроки і голоси остаточно не затихли, я залишалася, наче застигла, стояти в шафі. Тільки тепер я зауважила, що моє серце вистрибувало з грудей. І мені страшенно бракувало повітря. 

Я обережно штовхнула дверцята шафи і вийшла зі своєї схованки. Те, що перед нею хтось стояв, я помітила занадто пізно. 

Хтось, хто мене так само здивовано розглядав, як і я його. Проте він отямився швидше за мене. 

— Ви тільки гляньте! — сказав він англійською. — Покоївка в шафі! 

7

Переді мною стояв абсолютно незнайомий мені тип, молодий, дуже стрункий, атлетичної будови, злегка засмаглий, із коротко стриженим, зачесаним назад темним волоссям. Очі в нього були азійської форми та ще й такі темні, що в цьому світлі я не могла відрізнити райдужку від зіниці. 

Його обличчя було беззаперечно наймилішим серед усіх хлопців і чоловіків (він був десь посередині), які мені траплялися до того, включно з акторами всіх фільмів та серіалів. 

Його повні губи скривилися в глузливій посмішці, поки він заглядав до шафи. 

— Ти була там усередині сама? 

— Це тебе взагалі не обходить. — Я зраділа, що я

1 ... 19 20 21 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замок у хмарах, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замок у хмарах, Керстін Гір"