Читати книгу - "Піратський скарб, Оля"

-Що тобі, Алісо?

Запитала я встаючи з ліжка.

-На горизонті печера, схоже ми дісталися скарбів.

-Цього не може бути, ще занадто рано.

-Авро, твій батько каже, що це та печера. Він наказав збирати всіх та вирішувати наші подальші дії.

-Добре, ми зараз прийдемо до вас. 

-Чекаємо. Вибачте, що потурбувала.

-Їй було важко перетравити цю інформацію.

Засміявся Дрейк відкидаючись на ліжко.

-Вона здивувалася. І це не дивно, я б теж здивувалася.

-Хто б міг подумати, що з нами таке станеться?

-Досить балачок, виходь.

-Ти мене женеш геть?

-Жену.

-Як ти можеш, після всього, що між нами було?

Дуркував Дрейк.

-Ще слово і я кину в тебе кинджалом.

-Я вже тікаю.

Сказав чоловік та вишмигнув за двері. На щастя кинджал, який летів у нього не втрапив у свою ціль, а врізався у двері.

-Гад.

Безсило промовила я в порожнечу.

Це безвідповідальність. Тягнути тебе на ці зроби, коли ти в такому стані.

Я в чудовому стані.

Брешеш і не червонієш. Як твій дух я бачу твою енергію, вона дуже слабка і тобі потрібно відпочивати, а не ходити на збори та розбиратися з справами корабля.

Ти знаєш, що я все одно це буду робити, а ти або зі мною ,або ні. 

Звісно я з тобою, але є одна умова.

І яка?

Ти завжди маєш триматися когось. Батька, Аліси, Карлоса або Дрейка. Ти мене почула?

На цю умову я погоджуюся. Домовилися.

Чудово.

Після розмови з духом я відправилася на верхню палубу до штурвала.

-Що трапилося?

-Поверни голову, Авро.

Відповів мені Карлос. 

Я повернула голову та побачила печеру, яка ледь виднілася на горизонті.

-Це ж не можливо.

Взагалі-то можливо. Магія змінює відстань, простір та час, і, схоже її тут багато. Ти ж пам'ятаєш, що на початку шляху ми блукали цими водами близько трьох тижнів, а тепер навпаки. Замість декількох днів декілька годин.

-Але нам потрібно вирішити, що робити далі.

Поставила логічне питання Аліса.

-Що ще можна зробити, ми висаджуємося на острів, заходимо в печеру та забираємо скарби.

-Все звучить досить легко, Дрейку, але якщо там будуть якісь перешкоди?

-Ми знесемо їх і діло з кінцем.

Я впізнаю цю печеру.

Що?

Я знаю цю печеру. І якщо ви вважаєте, що там немає перешкод, то це не так. 

Які перешкоди чекають на нас? Кажи все, щоб я не витягувала кожне слово з тебе.

Ця печера, мабуть, найстрашніше випробування, яке вам потрібно пройти. Звісно якщо я правильно визначив печеру, але я не буду лякати вас. Скоро ви все побачите.

-Авро, що там Флікс?

Запитала Аліса, адже їй завжди була цікава думка духа.

-Він невпевнений. Каже, що знає цю печеру, але невпевнений, що це вона, але якщо він не помиляється, то нас чекають найстрашніші випробування.

-Досить. Ми все вже вирішили, готуємося до висадки.

-Так, капітане.

Сказали ми всі хором звертаючись до мого батька.

Ми всі почали спускатися на нижню палубу та давати накази.

-Швидше, палубні щури, нас чекають скарби.

-Авра Лаврендж повернулася в колишнє русло.

-Так, Алісо, нарешті я повернулася до командування, бо останні декілька днів пройшли в каюті. Мене навіть випускати з кімнати ніхто не хотів.

-Ми чудово робили. Ти хоч відпочила. 

-Так, але після сьогоднішнього мої сили знову практично на нулі й це мене турбує.

-Авро, ми теж дещо вміємо, а ти не маєш використовувати магію кожного разу коли ми в небезпеці. 

-Знаю і я аж ніяк не бажаю використовувати магію через кожну дурницю, але я донька свої матері. Рано чи пізно доля вб'є мене за це.

-Не мели дурниць. Ти будеш жити довго.

-Надіюся. Що ж, час спускатися на землю.

-Так, не віриться, що після цього всього ми дісталися цілі.

-Ця печера не виглядає небезпечною.

-Мабуть, я погоджуся з Дрейком.

Сказав Карлос. 

-Колись ти й мене вважав безпечною, Карлосе.

Я підмигнула хлопцю та двинулася далі.

-Весь час забуваю, що ти при знайомстві теж здавалася мені слабкою та невинною.

-А що було?

Донісся до мене голос Дрейка.

-Вони познайомилися сім років тому на Тортузі. Карлос тоді тільки починав свій піратський шлях. Йому тільки виповнилося вісімнадцять і батько ну дуже хотів, щоб хлопець займався сімейною справою. Карлос обожнював море і звістка про те, що його не відпустять в воєнний флот Іспанії, а примусять продавати овочі на базарі та жити спокійним життям не влаштовувала його. Він не уявляв як можна так жити, ось і втік від сім'ї, а коли його не прийняли в королівський флот пішов найнявся на перший корабель, що побачив і відплив з Іспанії. Тільки потім він дізнався, що судно належало піратам і вони відправлялися на Тортугу. Там він зустрів Авру, яка саме шукала матросів в команду батька. Тоді він сказав, що дівчина ним командувати не буде і набирати людей це не її діло. Тоді Авра викликала його на бій і перемогла навіть не напружившись. 

-Саме так і було. Тоді я довго думала чи брати цього паршивця в команду, але як бачиш я взяла його. Мені сподобався цей запал в його очах коли він тримав шаблю в руках.

Вхід в печеру був досить широким та високим, тому ми змогли спокійно пройти, причому всі разом. Все було спокійно. На стінах грали тіні від факелів та наших постатей, а вдалечині покрапувала вода і ніякої небезпеки, на перший погляд. Але схоже я наврочила. На стінах почали з'являтися різні страхітливі тіні. Це були величезні лаписька якоїсь тварюки.

-Шаблі на по готові. Готуємося до бою.

До нас вийшли велетенські павуки. Вони повільно перебирали своїми волохатими лапами та не поспішали нападати. Вони граються зі своєю здобиччю.

Запитай хто боїться цих тварюк?

Ти здурів? Навіщо нам ця інформація.

Слухай свого духа, а не заперечуй мені та став зайві запитання.