Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Це був дуже приємний вечір, — я сильніше закуталась у свою шубу, коли ми підійшли до автомобіля.

— Так… Сподіваюсь, я зміг повністю віддячити за моє врятоване життя.

— Не перебільшуй, — я засміялась, — ти б точно там не помер. Такі як ти так легко не зникають.

— Як я? — Арсен запитально підняв одну брову.

— Вперті та зарозумілі нотаріуси. Які роблять дурнуваті необдумані вчинки, що обертаються поганими наслідками.

— Я знав, що ти постійно будеш про це нагадувати, — він посміхнувся. І в той момент здався мені найпрекраснішим чоловіком на світі. Тут, в світлі вуличних ліхтарів і чергового снігопаду. Волосся Арсена розвівав вітер і чоловік постійно поправляв його. Я дивилась на все це ніби зачарована. Та зрештою… не втрималась. Підійшла максимально близько, стала на пальці та потягнулась до його губ. Вони були гарячими, майже обпікали. Але наче були створені для того, щоб їх цілувала саме я. Тепло його шкіри торкалось мене, терпкий запах пробрався ледь не у свідомість. Здається, що я практично впʼяніла від такого легенького поцілунку. Але все вмить розбилось, коли важкі долоні лягли на мої плечі.

— Щ-щось не так? — вперше в житті я була такою розгубленою.

— Що ти робиш? — очі Арсена миттєво потемніли.

— Цілую тебе, — я різко нахмурилась, — щось не так?

— Для чого? — він відійшов від мене на крок, — я не розумію…

— Та що ж тут не зрозуміло!? — мій настрій одразу ж змінився, — у нас було чудове побачення, відверті розмови… після закінчення такого дорослі люди зазвичай зближуються ще більше. Чи у тебе може якісь інші принципи?

— Стоп-стоп… — Арсен підняв обидві руки, — чекай. Побачення?

— Так. А на що це схоже? Ти запрошуєш мене у гарний ресторан на вечерю після всього…

— Я просто хотів тобі подякувати. Бо ти справді допомогла мені. З чого ти вирішила, що це може бути побачення? Хіба я хоч на щось натякав? 

— Але ж…— я підняла руки, але далі говорити просто не змогла. Бо не знаходила слів для будь-яких пояснень.

— Вибач, якщо я змусив тебе неправильно трактувати якісь мої дії. Але це не було побаченням. І не буде. Я просто твій нотаріус.

Арсен навіть не глянув на мене, а далі мовчки пройшов до авто та сів всередину. Я ж просто продовжувала стояти на вулиці як ідіотка. Ні, я не плакала. А страшенно злилась на себе. Як тільки могла дозволити собі дати таку слабинку. Зачаруватись якимось байдужим камʼяним створінням, що навіть не вміє добирати мʼякші слова. Не знаю, скільки я б ще там простояла, гризучи себе за власну слабкість, але мотор авто завівся і це означало, що вечір закінчився. 
Дорогою жоден з нас не зронив ні слова, тишу розбавляло лише радіо. Яке Арсен зробив гучніше, коли заграла якась максимально ідіотська пісня. Ми навіть не попрощалися. За всю дорогу я жодного разу не глянула на нього. А виходячи, голосно гримнула дверима, як тільки змогла. Біля будинку порив вітру ледь не зніс мене в кучугуру снігу і коли я повернулась, щоб зловити рівновагу, то побачила, що Арсен вже поїхав. Так скоро. Просто втік. Я взяла в руки трохи снігу, зробила з нього кульку та спробувала кинути туди, де щойно була та його дурнувата машина. Руки різко обпекло холодом. І здається, щось схоже я відчувала всередині, коли він просто відпихнув мене від себе. А я ж просто поцілувала його. 
Вранці мене розбудив незвичний для цього будинку шум. Чулись зайві голоси і мене спочатку це дуже розізлило. Але потім між всім я вловила голос Арсена. Серце застукало сильніше, але я швидко взяла себе в руки. Ніяк не можна показувати свою слабкість. Спустившись сходами, зрозуміла, що все це дійство відбувається чомусь на кухні. І впевненим кроком пішла туди, аж поки…

— О, Регіно, доброго ранку, — радісно вигукнула тітка, — а ми тут… вирішуємо деякі питання. Ми мабуть розбудили тебе?

— Ні, — я сіпнула головою, — все нормально.

Я не спускала очей з Арсена, що навіть не спробував підняти свою голову, щоб глянути на мене та відірватися від якихось паперів. Зате очей не спускала з мене якась блондинка, що сиділа поряд з ним надто близько. Аж потім я помітила, що її рука впевнено лежить на його долоні та погладжує шкіру великим пальцем. Я примружилась, щоб впевнитись, що це точно те, що я бачу. І аж потім Арсен таки перевів свій погляд на мене. Він був повністю байдужим, відчуженим, наче вперше бачить мене. І від цього я не на жарт розізлилась.