BooksUkraine.com » Сучасна проза » Шоколад із чилі 📚 - Українською

Читати книгу - "Шоколад із чилі"

245
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Шоколад із чилі" автора Іоанна Ягелло. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 73
Перейти на сторінку:
сталося.

— Словом, Адріан уважає, що я ненормальна, а я починаю замислюватися, чи там у друкарні це не був привид. Крім того, з роботою повна лажа. Якщо мені знову доведеться їхати бозна-куди із цими флаєрами, то мене, мабуть, чорти візьмуть. А в агентстві поки роботи не знайшлося, незважаючи на те, що я витратила тяжко зароблені гроші на ці чудові легінси…

— Знаєш, що? — сказала Каська. — Ти дуже мужня, сестричко. А як потребуватимеш грошей, то скажи. Мені дають кишенькові, причому немалі. Я з тобою поділюся. Бо в тебе з кишеньковими, певне, слабувато.

— Авжеж. Мати тільки ходить і нарікає, мовляв, грошей немає. Сама демонстративно їсть хіба що якусь картоплю чи хліб, бо треба ощадити. Добре, що Адам іноді приходить до нас і часом щось купує. І взагалі все якось по-іншому з ним…

— Гадаєш, що вони…

— Що? У тебе тепер тільки одне на умі.

— Жарти жартами, але повір мені, я різного набачилася. Якщо люди обнімаються, і між ними щось є, це означає, що все буде добре. До речі, ти пам’ятаєш про свою обіцянку? Підеш зі мною завтра?

— Ой, точно, завтра чергування… Звісно!

Насправді Лінка забула. Ба більше, розмова з Каською примусила її саму нервувати. Звичайно, їй не було із чим порівнювати. Це ж не її батько там сидітиме, навіть не підозрюючи, хто до нього прийшов… Не її батько, проте той, хто колись був близьким для її матері. Це вже важливо. «Ех, — подумала Лінка, — невже в житті завжди все так складно?»

* * *

Каська знайшла в інтернеті карту студмістечка, де докладно було вказано розташування факультету, на якому викладав Єжи Печериця. Його чергування тривало із другої до четвертої. Мабуть, це справді найкраща нагода, щоб просто прийти й подивитися на нього. Жодних планів у Касі не було. Вона гадки не мала, що скаже чи зробить, коли побачить свого батька. Прийшла до студмістечка, а тоді звернула в бік польської філології. Під черевиками шурхотіло червоне й жовте листя. Незважаючи на листопад, не було мокро, досі не почалися справжні осінні дощі. Чекаючи на Лінку, Каська сіла на лавці. Лише зараз усвідомила, що в неї тремтять не тільки руки, але й ноги. Проте сум виявився сильнішим, ніж страх. Сум, якого Каська не могла збагнути. То не був сум за домом, як раніше, бо ж дім у неї тепер є. І не бажання відшукати свої корені, бо вона вже їх відшукала, хоча з мамою це якраз ні до чого не призвело. Кася не розповідала сестрі, але матір вона бачила ще кілька разів, якось навіть біля свого будинку. Невже вона чекала на неї? Та навіть, якщо й так, то мати відразу втекла, от тільки погляди зустрілися. А вони ж тоді, на Лінчиному дні народження, навіть обійнялися й порозмовляли. Хоча мати переважно плакала. Здається, Лінка тоді цього не помітила, настільки була зайнята Адріаном. Але Каська довідалася про одну важливу річ: якийсь час мати провела у психіатричній лікарні. І Кася більше не думала, що мама віддала її до дитячого будинку через ДЦП. Знала про мамину депресію й усвідомлювала, що Лінчине дитинство не було безхмарним. Лінку мати теж віддала, проте бабусі й ненадовго. Це втішало. От тільки — чому вони тепер не можуть спілкуватися? Касьці було прикро, бо мати жодного разу не запросила її, сама теж більше не приходила. Не приходила й Лінка, після дня народження з’явилася в неї лише раз, але то не була вдала ідея. Усі — і батьки, і Лінка, і навіть Каська — поводилися напружено й стримано. Каська подумала, що всі опинилися в ситуації, до якої їх ніхто не підготував. Вона й сама не була певна, що рада знайомству зі своєю біологічною матір’ю. Може, краще було думати, що вона десь собі живе й не знає про її існування. А не про те, що вона так близько, але зовсім не прагне з нею спілкуватися. Може, і з батьком буде так само? Може, нехай усе залишається, як раніше? Навіщо вона взагалі сюди прийшла? Із цікавості, подивитися, який він, її батько?

Невже їй цього бракує, щоб отримати спокій і нарешті почати жити нормальним життям? А може, Кася потайки сподівалася, що коли мати не надто зраділа віднайденій доньці, то принаймні батько цим утішиться?

Лінка штовхнула масивні двері й опинилася всередині. Каська виглядала такою блідою, наче от-от зімліє, і Лінка зрозуміла, що це їй доведеться виявити ініціативу. Зазирнула за двері з табличкою «Деканат».

— Перепрошую, а де чергує професор Печериця?

— Кабінет сто дванадцять, другий поверх, — жінка за столом сьорбнула кави зі склянки й глянула на Лінку. Дівчина подумала, що може, вона й скидається на студентку, бо жінка чомусь зовсім не здивувалася й ні про що не запитала.

— Дякую, — відповіла Лінка й потягнула Касю за рукав.

Біля кабінету сто дванадцять стояла, чи то пак, сиділа, черга. Студенти перемовлялися, читали конспекти, пили каву з паперових стаканчиків. Цього Лінка не сподівалася. Вона собі уявляла, що разом з Каською увійде до кабінету, де за великим дубовим столом сидітиме професор і… От-от. І що далі? Розкриє обійми й скаже Касі: «Ходи сюди, моя дитино!» Та нічого він би не сказав, бо не впізнав би доньку. Мабуть, мовчав би, і вони теж. Але те, що відбувалося біля кабінету, узагалі не пасувало до цієї сцени. Студенти хихотіли, а професор… що ж, його наразі не було, про що довідалася Лінка, запитавши, хто з них чекає на професора Печерицю.

— Усі, — повідомив хлопець у сорочці абрикосового кольору. — Але невідомо, чи він узагалі прийде.

— Я вже втретє чекаю, ніколи він не приходить, — дівчина в кольорових брюках здавалася роздратованою. — Швидше волосся в мене на долоні виросте, ніж він прийде.

— Минулого тижня був, не вигадуй. Правда, запізнився на годину. Я однаково не встиг, зате нині піду першим. І дочекаюся! — високий блондин був біля самих дверей. Лінці здавалося, що він от-от ухопиться за одвірок.

Нема ради. Сіли останніми в рядочку під стіною і втупилися в сходи. Долітали уривки розмов. Переважно студенти нарікали на професора. Мовляв, не приходить на чергування, когось завалив, узагалі неприємний тип. Минуло півгодини. Тоді ще п’ятнадцять хвилин.

— Ні, — озвалася раптом Каська. — Я більше не витримаю.

— Але раптом він зараз прийде…

— Ні, я просто більше не можу.

Здавалося, вона от-от розплачеться. Лінка це добре бачила. Підвелася й простягла сестрі руку. Рушили в бік сходів. Лінка помітила, що

1 ... 19 20 21 ... 73
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шоколад із чилі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шоколад із чилі"