Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"

Останньої і єдиної поради західних учителів слід дотриматися й урядові України. Послати до біса західних і прозахідних радників, а заодно і компрадорів, які присмокталися до бюджету, й починати жити своїм розумом, повернувшись обличчям до всіх слов’янських народів і, насамперед — до Росії.

Глобалізація, як її розуміють професійні політики, фінансові надмагнати й королі інформаційної технології, — не панацея перед загрозою нових ризиків, а небезпека загальнонаціональним цінностям і правам людини, неповторності індивідуума й етносів. Не можна не чути тих сигналів тривоги, які посилають представники соціальних гетто своїм владним співгромадянам, ладним списати в “маргінали” мало не дві третини людства. Існує альтернатива так званому американському способу життя — “Північна альтернатива”. Це не просто гасло, а результат майже вікового розвитку країн Скандинавського півострова. Це виклик насамперед тим, хто вважає, що в епоху всесвітньої павутини людство приречене стати здобиччю біржових тузів, які прокручують щохвилини мільярди доларів, та яйцеголових, які пропонують до їхніх послуг одну інформаційну систему за іншою. Глобалізація — не божок, вартий поклоніння.

Досвід, нагромаджений країнами Північної Європи, — давно вже не експеримент, а життя багатьох мільйонів людей, які вірять і створюють його.

У політиці — це контроль демократичного парламенту над розвитком економіки, покликаної забезпечити повну зайнятість.

В економіці — повна, в межах демократичних законів, свобода підприємства, що приносить прибуток і виплачує борги.

У соціальній сфері — раціональна система поширеного соціального захисту кожного, починаючи від народження, а не борги МВФ (“загальнолюдські цінності”), які пропонує нам американська демократія.

Північна альтернатива кидає виклик і так званому американському способу життя, залишаючись у межах загальнолюдських цінностей, набутих Заходом. З фактами і цифрами в руках легко довести, що повсякденне життя корінних жителів та емігрантів на півночі Європи ще забезпеченіше, вільніше й змістовніше, ніж життя середнього північного американця, не кажучи вже про латиноамериканців чи жителів “третього світу”. Рівень бідності, наприклад у Скандинавії, дорівнює в середньому п’яти відсоткам, а в США— 20 відсоткам. Ув’язнені в тюрмах та інших місцях позбавлення волі в США становлять півтора відсотка від населення країни, тоді як у Скандинавії цей показник дорівнює одній десятій відсотка. Різниця у рівнях зарплати на крайніх полюсах в США у двадцять разів більша.

Професор Барселонського університету Єспін Андерсен подав свою доповідь “Держава загального благоденства у XXI столітті” Комісії Європейського Союзу. Об’єднана Європа повинна взяти на озброєння досвід Скандинавських країн щодо створення суспільства загального благоденства, а не намагатися деформувати його котком інструкцій, обмежень та уніфікацій, які надходять із штаб-квартири Європейського Союзу. Не особистість повинна адаптуватися до глобалізації, а глобалізація — до особистості.

Закінчується період концептуальної невизначеності. Політична “еліта” і президент не вважають за потрібне навіть запитати: чи бажає український народ жити за моделями західного життєустрою. Без цього буцімто неможливо перейти на “цивілізований” шлях розвитку, який пов’язується з утвердженням принципів так званих загальнолюдських цінностей і з входженням відтак у європейський дім. Для себе вони визначились. Альтернатив немає. Європейський вибір і НАТО. Іншого не дано — вважає влада. Зробити елементарний аналіз того, що відбувається у світі, нікому. Незалежних аналітичних центрів немає, академічні інститути не здатні виконати елементарного геополітичного аналізу або навмисне цього не роблять.

Але ж усе не так просто, й західний вибір не вирішує проблеми поліпшення нашого життя. Аналіз суспільного ладу більшості західних країн свідчить, що їх не можна називати цивілізованими чи справді правовими, бо вони не забезпечують навіть природного, невід’ємного права людини на працю.

Проблема входження українства в соціальний конгломерат “нового світового порядку” нині вже не актуальна, бо, мовляв, через свою “нестандартність” і “примітивність” ми не склали іспиту навіть на роль рабів системи, яку нав’язує народам світу Фінансовий Інтернаціонал. Тепер очевидно, що комунізм не був єдиною перешкодою на шляху зближення із Заходом. Православ’я, колективізм, інша трудова етика, інший історичний досвід, менталітет, відмінний від західного, відмінність поглядів еліти й народних мас — усе це викликало сумнів навіть у стовідсоткових “західників”, які побачили труднощі побудови раціонального капіталізму в “нераціональному” суспільстві, вільного ринку в атмосфері вакууму влади й осередок працьовитості в умовах відсутності конкурентної етики. Закони, прийняті в процесі переходу до системи “загальнолюдських цінностей”, не працюють, тому побудувати “правову” державу на теренах України навряд чи й реально. Нашу територію слід звільнити від тих людей, які не відповідають світовим “стандартам”, що успішно й здійснюється протягом епохи “демократичних реформ, яким немає альтернативи”. Триває депопуляція населення України. На нинішньому історичному етапі розвитку в українського народу є дві можливості: фізично зникнути чи вижити, розпочавши послуговуватися власним розумом, а не розумом “західних учителів”. Аби вижити, необхідно визначитися з державною ідеологією, концептуальною владою і наддержавним управлінням, що дасть можливість активно протистояти неолібералізму й подальшій неоколонізації України.

Руйнування СРСР стало однією з найбільших геополітичних подій світової історії XX століття. Кардинально змінилася військово-політична конфігурація світу, посилилися процеси глобалізації. Понад одинадцять років, що минули відтоді, показали, що держави пострадянського простору не визначилися у своєму розвитку, засвідчили їх цілковиту залежність від зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних впливів. Розпад єдиної могутньої держави — СРСР — на окремі країни значно послабив безпеку кожної з них. Особливо вразливою стала Україна, яку її “п’ята колона” фактично обеззброїла, знищивши потужний арсенал ядерної зброї.

Чому так важливо мати сильну державу в сучасному світі, що глобалізується? Чому Україна, ставши незалежною державою, обрала шлях неоколонізації? І яка роль в цьому української політичної еліти? На ці питання ми й спробуємо дати відповіді.

Сучасне трактування глобалізації незрідка наповнюється словесною мішурою й міфами, аби приховати те, що насправді відбувається у світовому