Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"

Глобальним суспільством більшість дослідників вважають об’єднання людства в єдине ціле, за аналогією з національними державами, — з єдиним світовим урядом та іншими інституціями, притаманними сучасній державі, але значно масштабнішими.

Чим обґрунтовується необхідність створення світового соціального монстра — цього гігантського чудовиська, що охоплюватиме понад шість мільярдів людей? Передовсім — стрімким розвитком засобів комунікації, інформаційних технологій і формуванням глобальних засобів масової інформації; початками єдиної, хоча й примітивізованої світової культури; створенням світової глобальної економіки, зокрема, транснаціональних компаній, що вийшли за межі національних держав; існуванням мережі міжнародних організацій, які об’єднують людство в єдине ціле, тощо.

Усе це так. Але... Більшість популяризаторів глобалізації зовсім ігнорують той факт, що ідея глобального суспільства не є загальносвітовою, а виходить із Заходу. В основі її, як пише російський письменник і філософ Олександр Зінов’єв у книзі “Глобальное сверхобщество и Россия” (Мінськ.: Харвест, М.: ACT, 2000), “.. .лежить не прагнення різних країн і народів до об’єднання, таке бажання з’являється рідко, а прагнення певних сил Заходу зайняти панівне становище на планеті”.

Якщо йдеться про світову економіку, про світовий інформаційний простір і некомерційні міжнародні організації, то слід зауважити, що ТНК, ЗМІ й усі наддержавні організації контролюються, підтримуються й використовуються силами Заходу, причому у своїх власних інтересах, а не в інтересах народу.

“Світовий інформаційний порядок — це порядок, що встановлюється країнами Заходу, насамперед США, — пише далі Зінов’єв. — Фірми й уряд США здійснюють контроль глобальної комунікації. Західні медіа мають у світі пріоритет. Світова культура насамперед є американізацією культури народів планети. Одним словом, ідея “глобального суспільства” — лише ідеологічно замаскована установка західного світу, очолюваного США, спрямована на підкорення всієї планети і встановлення свого панування над рештою людства”.

На наших очах світ поділяється на дві нерівні частини: світові гегемони й ті, хто здійснює їх політику на місцях (колоніальна адміністрація), з одного боку, з іншого — більшість світової периферії, яку заганяють у нове гетто з порушенням усіх людських прав, включаючи й право на життя.

Але ж яким має бути людство?

Проблема глобалізації в історичній динаміці полягає в становленні єдиного взаємопов’язаного світу, в якому держави не відділені між собою звичними протекціоністськими перепонами й кордонами, що водночас охороняють їх від несанкціонованих зовнішніх впливів. Проблема в тому, що до нової системи відкритого, глобалізуючого світу різні держави й народи підійшли по-різному підготовленими, значно відрізняючись своїм економічним, військово-стратегічним та інформаційним потенціалами. Об’єднання країн з різними потенціалами призведе до нових світових потрясінь і колізій. Звісно, про жодну рівноправність не може йтися. Західна частина вже певного мірою панує над незахідною і має тенденцію до цілковитого світового панування.

Цікаву характеристику сучасним процесам глобалізації дав Папа Іоанн Павло II. Він, зокрема, заявив: “Позаяк глобалізація керується лише законами ринку в інтересах найбільш могутніх держав, її наслідки можуть бути тільки негативними. Такими, наприклад, є підхід до економіки як до абсолютної цінності, безробіття, занепад соціальних служб, знищення навколишнього середовища, зростання розриву між бідними й багатими, несправедлива конкуренція, що змушує бідні нації все більше принижуватися...” (Этос глобального мира. — М.: Горбачев-фонд, 1999. — С. 12).

А що очікує незахідну частину людства? На це запитання вичерпну відповідь дає концепція, яка отримала назву “золотого мільярда”.

За твердженнями глобалістів, для ефективного функціонування сучасного індустріально-інформаційного суспільства достатньо двадцяти відсотків найкваліфікованіших працівників, учених і спеціалістів планети. Нині вони упереваж інтегровані країнами “золотого мільярда”. А як же населення інших країн світу (80 %), зокрема й України? Відповіді на це запитання архітектори глобалізації не дають. У кращому разі йдеться про надання благодійної допомоги відсталим країнам з боку країн “золотого мільярда”. А ця допомога, як показує життя, безпосередньо залежить від лояльності її отримувачів до встановленого Заходом нового світового порядку.

Дедалі частіше концепцію “золотого мільярда”, яка нині домінує не тільки серед багатих людей Заходу, а й серед “нових українців”, називають расизмом у глобальному масштабі. Ще 1875 року англіканський священик Мальтус розрахував максимально можливу кількість населення Землі. Він стверджував, що для підтримки комфортного рівня життя окремої людини населення планети повинно становити 1 млрд 400 млн чоловік. Сучасні послідовники Мальтуса скоротили цю цифру до одного мільярда, який назвали “золотим”.

В чому ж полягає суть цієї концепції?

Термін “золотий мільярд” з’явився як синтез двох великих ідей сучасної західної культури. Одна ідея пов’язана з уявленням про “золоту еру” прогресу й благополуччя, інша — з песимістичним визнанням обмеженості ресурсів Землі й неможливості поширення цього благополуччя на все населення планети. Безумовно, цей термін не вживається в офіційних документах, де його замінюють таким набором понять і визначень, що зміст стає зрозумілим з контексту. На Заході цей термін означує населення країн (“першого світу”), що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку, тобто населення 24 країн Європи й світу.

Що ж криється за цим терміном?

Ще за часів СРСР публіцист А. Кузьмич пов’язував термін “золотий мільярд” з ідеями скорочення населення Землі. Цей термін, вважає він, визначає певну цілісну геополітичну, економічну та культурну концепцію. Суть її полягає в тому, що розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, намагатимуться військовими й економічними засобами утримувати решту світу в промислово нерозвиненому стані (як сировинний придаток і зону скидання шкідливих відходів). Населення цих “заморожених” країн в умовах бідності деградуватиме і жодної функціональної цінності не являтиме для “першого світу”, створюючи разом з тим глобальні соціальні проблеми. Це населення повинно бути скорочене за допомогою цілої системи нових соціальних технологій.

У газеті “Воскресенье” в статті “Россия и рынок в свете советского и международного права” А. Кузьмич писав: “Наша перебудова — частина всесвітньої перебудови. Перший етап світової перебудови, що розпочався після енергетичної кризи 1973 року, наочно показав розвиненим країнам з ринковою економікою, чим загрожує брак сировини й енергії. За даними ООН,